Світанок для вирішення транскордонних спорів? Щодо Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень

І рішення міжнародного арбітражу, і рішення іноземних судів визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. При цьому вважається, що принцип взаємності існує, якщо не доведено інше.

Зокрема, такий міжнародний договір – Нью-Йоркська Конвенція 1958 р. – докорінно змінив систему вирішення спорів та дозволив арбітражу стати одним із найпопулярніших механізмів вирішення спорів у світі. Конвенція на сьогодні налічує 163 держави-учасниці.

До недавнього часу подібний міжнародний договір був відсутній стосовно рішень національних судів, а самі рішення визнавалися та виконувалися на підставі двосторонніх угод між окремими державами або виходячи із принципу взаємності. Відсутність універсального міжнародного договору становило суттєвий недолік порівняно із міжнародним арбітражем, який у свою чергу за ці роки став синонімом великих витрат коштів та часу.

З метою спрощення процедури визнання та виконання іноземних судових рішень у липні 2019 р. Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права було розроблено Конвенцію про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах. У березні 2020 р. Україна стала другою державою після Уругваю, що підписала Конвенцію, яка вступить у дію після її ратифікації або приєднання двох держав.

У преамбулі Конвенції зазначається її мета, що включає в себе поліпшення доступу до правосуддя та спрощення міжнародної торгівлі та інвестицій через судове співробітництво. Конвенція 2019 р. завершує створення так званої «екосистеми» для іноземних судових рішень – процес започаткований ще у 2005 р. із прийняттям Гаазької конвенції про угоди про вибір суду від 30 червня 2005 р. Конвенція 2005 р була також підписана Україною.

Обидві Конвенції стануть настільки «корисними», наскільки матимуть держав-учасниць, де їхні положення будуть обов’язковими. Передбачений у Конвенціях інструментарій має потенціал до зростання.

Сфера дії Конвенції 2019 р. поширюється виключно на рішення національних судів у цивільних та комерційних справах. При цьому вона не поширюватиметься на справи з бюджетних надходжень, митних платежів, адміністративні та сімейні справи, галузі інтелектуальної власності, банкрутства, захист честі та гідності, реструктуризацію суверенного боргу тощо. Хоча той факт, що держава або її орган є стороною справи, не виключає застосування Конвенції, вона жодним чином не впливає на імунітети або привілеї.

Конвенція застосовується до судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи по суті, незалежно від форми або назви такого рішення (наприклад, наказ або декрет), а також до пов’язаних рішень щодо розподілу витрат. Рішення щодо вжиття запобіжних заходів виключені.

Конвенція передбачає певні юрисдикційні фільтри, щоб рішення могло бути визнане та виконане відповідно до її положень. Наприклад, якщо на час, коли особа стала учасником судового провадження, вона проживала або мала основне місце ведення бізнесу на території держави, де було винесене рішення, або особа, що є відповідачем у справі про визнання та виконання, була позивачем у основній справі.

Питання визнання та виконання судового рішення розглядатиметься у межах, необхідних для вирішення питань, зазначених у Конвенції. За жодних обставин судове рішення не підлягатиме розгляду по суті.

Підстави для відмови у визнанні та виконання передбачені у ст. 7 Конвенції. Такими підставами можуть бути, серед іншого, відсутність належного повідомлення відповідача; шахрайство задля отримання рішення; його невідповідність фундаментальним принципам та процесуальній справедливості; невідповідність більш ранньому рішенню між тими ж сторонами, якщо воно відповідає вимогам Конвенції тощо.

Також Конвенцією передбачено виконання мирових угод, затверджених судом, які мають статус судового рішення у державі походження рішення.

Процедура виконання відносно проста. Її ініціювання можливе за наявності наступних документів: завіреної копії рішення іноземного суду; доказів належного повідомлення сторони, що не брала участі у провадженні, якщо рішення винесене без її участі; документу, що засвідчує набрання судовим рішенням законної сили, або те, що воно підлягає виконанню; сертифікату суду держави походження про еквівалентність затвердженої мирової угоди судовому рішенню (у випадку визнання мирової угоди).

Незважаючи на загалом прості критерії та процедуру, Конвенція має суттєвий запобіжник проти «автоматичного» визнання та виконання судових рішень із держав походження, які продовжують бути у процесі становлення системи верховенства права. Зокрема, кожна держава має право обрати, чи бажає вона встановити двосторонні відносини відповідно до цієї Конвенції із певною іншою державою. Це є цікавим політичним механізмом, завдяки якому зростанню популярності Конвенції не перешкоджатиме певна недовіра, що може існувати до судових систем окремих країн.

Загалом Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах 2019 р. разом із Конвенцією про угоди про вибір суду 2005 р. покликані підвищити ефективність вирішення транскордонних спорів. Успішність цих міжнародних інструментів залежатиме від рівня довіри до судової системи кожної країни, що прямо впливатиме на кількість держав-учасниць.