Материнська плата

Більшість громадян України про сурогатне материнство чули “краєм вуха”. І лише після показу на телеканалах у травні 2020 року 46 немовлят, народжених сурогатними матерями від іноземців, яких не могли забрати з України через карантин, дана тема набула суспільного резонансу. Виявилось, що Україну навіть називають столицею сурогатного материнства (СМ).  

Власне, зазначений відеосюжет і став причиною для написання даної статті.

Експлуатація бідності?

Католицький Медіа-Центр Конференції римськокатолицьких єпископів в Україні на своєму  сайті опублікував звернення пастирів Римсько-Католицької Церкви та Української Греко-Католицької Церкви з приводу проблеми сурогатного материнства, в якому таке явище різко засуджується та характеризується як “топтання людської гідності”.

З іншої сторони, проблема безпліддя набуває все більшого поширення і за оцінками експертів, кожна п’ята пара в Україні не може мати дітей без видимих на те причин. Іноді для бездітної сім’ї сурогатне материнство є єдиним способом стати батьками.

За неофіційними оцінками фахівців, щороку в Україні від сурогатних матерів народжується щонайменше півтисячі малюків.

Враховуючи, що середня ціна послуг в Україні у даній галузі становить мінімум 30 тисяч доларів, не важко визначити, що ринок даних послуг становить мінімум 15 мільйонів доларів на рік. 

• В Україні, за свої послуги сурогатна мати отримує 11-17 тис. дол. США.
• В Ізраїлі сурогатна мати отримує близько 40 тис. дол. США
• в Грузії та Греції - 44 тис дол. США,
• в Бельгії — 66 тис. дол. США
• в США — від 100 тис. дол США.

З огляду на статистичні дані та аналіз вартості послуг сурогатного материнства, видається очевидним факт, що Україна займає лідируючі позиції в галузі сурогатного материнства.

Історія питання

Вперше, народження дитини в результаті штучного запліднення та перенесення ембріона відбулось 25 липня 1978 року у Великобританії.

У 1992 році Законодавчий орган штату Каліфорнія прийняв рішення про те, що контракти по виконанню послуг сурогатного материнства не суперечать громадським інтересам. Ізраїль в 1996 році прийняв закон «Про сурогатне материнство».

В Україні дане питання знайшло своє законодавче відображення з 2011 року.

Як у інших?

Кожна держава знаходить власний підхід та вибудовує політику, щодо регулювання даного питання.

Зокрема, сурогатне материнство законодавчо заборонено у Франції, Німеччині, Швеції, Угорщині, Ісландії, Італії, Японії, Швейцарії, Пакистані, Саудівській Аравії та Сербії.

Дозволено в більшості штатів Америки, ПАР, РФ та Грузії.

Не регламентується, але існує в Греції, Ірландії, Фінляндії та Бельгії.

Дозволено лише некомерційне сурогатне материнство в Австралії, Великобританії, Данії, Ізраїлі, Іспанії, Канаді, Нідерландах та окремих штатах Америки.

Варто зауважити, що законодавчі заборони сурогатного материнства не є перешкодою задля реалізації бажання мати дітей таким способом. Наприклад, окремого резонансу в 2014 році набула історія, коли стало відомо, що японець Мітцутокі Сігеті, син багатого підприємця, став батьком 16 дітей від різних жінок з Таїланду, які надавали послуги сурогатного материнства.

Про українське законодавство

В Україні сурогатне материнство дозволено. Відповідно, які б полярні погляди не існували у суспільстві щодо даної теми, але питання сурогатного материнства повинно бути якісно врегульовано на найвищому рівні, адже в центрі даної проблеми стоїть майбутнє тисяч дітей.

В Сімейному кодексі України сурогатне материнство врегульовано лише одним реченням: “У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя” - ч. 2 ст. 123.

В Цивільному кодексі України також дане питання врегульовано досить скромно. Так, в ч. 7 ст. 281 “Право на життя” зазначено: “Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством”.

"Порядком”, про який йде мова в ч. 7 ст. 281 Цивільного кодексу України, є Порядок

застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.09.2013 № 787.

В Порядку визначені такі основні моменти:

• подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється сурогатне материнство, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною;
• сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною;
• перелік показань для сурогатного материнства;
• вимоги до сурогатної матері;
• алгоритм здійснення допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства;
• перелік документів, які вимагаються від сурогатної матері та майбутніх батьків;
• порядок реєстрації дитини.

 І на цьому все. Правова регламентація сурогатного материнства в країні-лідерці цього процесу вичерпана. Фактично, відносини між сурогатною матір'ю та майбутніми батьками регламентуються відповідним договором, який лише поверхово регулює дані відносини та не є інструментом захисту учасників процесу.

 Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства та охорони здоров'я.

Сурогатне материнство торкається майже усіх питань, які перераховані в ст. 92 Конституції України, тому дана галузь суспільних відносин повинна регламентуватись не Порядком МОЗ, а спеціалізованим законом.

Не вирішені питання

• визначення сурогатного материнства;
• визначення вимог до сурогатної матері, в тому числі встановлення мінімального віку; (на мою думку, оптимальним віком є 21 рік, в той час як зараз він становить 18 років — від моменту досягнення повноліття);
• мінімального розміру та гарантій оплати для сурогатної матері (наприклад, шляхом залучення клініки-організатора процесу в якості гаранта оплати);
• механізму компенсації зі сторони замовників втрат здоров'я при вагітності та пологах;
• обов'язку майбутніх батьків на момент пологів бути в лікарні та відразу забрати дитину (я вважаю, що це є доцільним з огляду на випадки, коли через карантин немовлята обслуговувались лише медичним персоналом протягом невизначеного часу);
• прав сурогатної матері, у випадку якщо замовники не заберуть дитину (наприклад, внаслідок їх розлучення, загибелі, народження хворої або неповноцінної дитини);
• визначення критеріїв, яким необхідні відповідати пари, задля можливості народження дитини від сурогатної матері (наявність медичного висновку про безпліддя, документи, що підтверджують безперешкодну легалізацію дитини в країні майбутніх батьків);
• створення реєстру сурогатних матерів, осіб, які бажають або вже скористались їх послугами та  медичних закладів, що приймають участь у процедурах сурогатного материнства (на даний момент така статистика відсутня, що істотно ускладнює розвиток процесів СГ);
• встановлення вимог до договору про надання послуг сурогатного материнства та визначення істотних умов даного договору).

Також, потребує громадського обговорення питання можливості скористатись послугами сурогатного материнства одинокими жінками. Адже з одного боку вони теж повинні мати право на материнство. А з іншого боку, на мою думку, саме наявність в сім’ї і матері, і батька буде найбільше відповідати інтересам дитини, аби вона могла рости у повній сім’ї.  

Без вирішення означених питань в окремому законі, сурогатне материнство в Україні буде  залишатись експлуатацією бідності в умовах правової невизначеності та безконтрольності.