Обмеження майнових прав в рамках кримінального провадження

Метою будь-якого кримінального провадження згідно приписів чинного КПК України, є захист громадян та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Проте, з урахуванням специфіки кримінального процесу досить часто виникають суттєві складнощі у виконанні уповноваженими державою органами обов’язку дотримання прав і свобод учасників кримінального провадження, адже завжди існує спокуса якомога більше «закрутити гайки», тим хто на думку представників органів досудового розслідування чи прокурора, можливо причетні до вчинення злочину.

Варто зауважити, що саме під час здійснення кримінального провадження надзвичайно важливим є забезпечення неухильного дотримання прав і свобод особи відповідно до вимог Конституції України та міжнародних договорів, особливо в частині застосування заходів процесуального примусу.

Зазвичай, заходи процесуального примусу в рамках кримінального провадження асоціюються з певними обмеженнями немайнових прав особи, які здебільшого пов’язані з виникненням особистих «незручностей», як то заборона вільного пересування, обмеження кола спілкування, тощо. Однак, поруч з немайновим «тягарем», який покладається на фігуранта кримінального провадження, досить часто органом досудового розслідування чи прокурорами застосовуються додаткові обтяження, що пов’язанні з обмеженням майнових прав та свобод особи.

Одним із основоположних принципів функціонування демократичного суспільства та правової держави, без сумніву, є недоторканність права власності, що знайшло своє відображення у ст. 41 Конституції України, якою ркгламентовано, що «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

Водночас, згадана вище норма Основного Закону була імплементована і в кримінальне процесуальне законодавство України. Так, у статті 16 Кримінального процесуального України описані концептуальні підходи щодо недоторканності права власності, проте їх деталізація міститься у цілій низці інших норм КПК України, якими регламентується тимчасове обмеження чи позбавлення права власності особи. Зокрема, це стосується проведення обшуку, огляду, слідчого експерименту, тимчасового вилучення майна, накладення арешту, передачі вилученого майна в управління АРМА, тощо.

Отже, зважаючи на чималий перелік випадків обмеження права власності, таке право вже й не здається таким монолітним та абсолютним, як це визначено в Конституції України.

Ба навіть більше, в сучасних українських реаліях обмеження чи навіть позбавлення права власності особи до набрання вироком законної сили, нажаль, являється досить поширеною практикою.

Так, накладення необґрунтованих арештів на активи, обмеження руху коштів на банківських рахунках стали досить суттєвою проблемою з якою зустрічається бізнес в теперішній час. Крім того, викликає занепокоєння правова невизначеність, яка виникла у зв’язку із запуском роботи та подальшою Агентства з питань розшуку активів здобутих злочинним шляхом (АРМА).

Слід зауважити, що існування в системі державних органів установ на кшталт АРМА не є новаторством. Чи не в кожній європейській державі є дежрорган, який уповноважений на зберігання чи управління майном, яке набуло статусу речового доказу, чи слугувало засобом вчинення кримінального правопорушення або було здобуто в результаті його вчинення.

Однак, українські парламентарі, ухвалюючи профільний закон, на підставі якого діє АРМА, допустили цілу низку недоліків в результаті чого вказаний орган, фактично став заручником ситуації. Так, відповідно до приписів ст. 100 КПК України АРМА уповноважена не тільки на управління майном, а й на його відчуження. Водночас, чітко не визначили в яких випадках відчуження є прийнятним та допустимим. В свою чергу,  представники правоохоронних органів цими недоліками законодавства користуються та фактично примушують АРМА здійснювати відчуження активів, на які накладено арешт.

Таким чином, представники органів досудового розслідування та прокурори, маючи достатній обсяг повноважень, відверто зловживають своїм правами щодо обмеження права власності на майно. Як наслідок, відбувається абсолютно безпідставне обмеження права власності на майно осіб, які й близько не мають відношення до вчинення кримінального правопорушення.

Для прикладу наведемо реальний випадок з практики: дізнавшись, що на майно клієнта, який навіть не був допитаний в рамках кримінального провадження в якості свідка (не кажучи про набуття ним статусу підозрюваного) накладено арешт, нами було ініційовано скасування відповідної ухвали слідчого судді. За результатами розгляду скарги адвокатів колегія суддів дійшла до висновку про передчасне накладення арешту, як наслідок арешт був скасований. Проте, торжество справедливості та верховенство права тривало недовго. На наступний день прокурор звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про накладення арешту і, о чудо, таке клопотання було позитивно розглянуто в цей же день слідчим суддею та накладено новий арешт.

Практикуючі у сфері кримінального права юристи на власному досвіді знають скільки потрібно витрати зусиль, аби добитися розгляду слідчим суддею елементарного клопотання чи скарги сторони захисту в розумні (бодай дво- чи трьохтижневі) строки. Водночас, розгляд клопотань прокурорів чи слідчих (в тому числі і щодо накладення арештів) зазвичай відбуваються у феноменально короткі строки. Що викликає ще більший подив – якщо адвокат випадково дізнається про розгляд таких клопотань прокурора і виявляє намір прийняти участь у судових засіданнях, бажання оперативного розгляду одразу чомусь відходить на другорядний план.

Описані вище факти навіюють на досить песимістичні висновки - в сучасній кримінально-судовій системі України є абсолютно недієздатними норми Кримінального процесуального кодексу України, якими впроваджується принцип рівності сторін кримінального процесу. І це лише мала ілюстрація тієї прірви яка виникла у відносинах між «суд-прокурор» та «суд-адвокат».

Повертаючись до проблеми безконтрольного накладення в рамках кримінальних проваджень арешту на майно осіб, які не набули статусу підозрюваних чи обвинувачених, її можна вирішити внісши елементарні зміни в Кримінальний процесуальний кодекс України. Достатньо лише: а).  обмежити прокурорів та слідчих в кількості клопотань, які вони можуть подати слідчому судді з метою накладення арешту; б). зобов’язати слідчих суддів повідомляти власників майна про розгляд клопотань про накладення арешту на їх майно (лише повідомлення, без обов’язкової участі). Саме такі нехитрі зміни одразу ліквідують величезний масив зловживань зі сторони органів досудового розслідування та прокурорів, які існують наданий час.

Інше питання, яке є не менш болючим для власників майна, які зіткнулися з правоохоронною системою, це повернення майна з якого уже скасовано арешт. Здавалося б, в чому може виникнути проблема: є судове рішення, яким зобов’язано повернути майно законному власнику. Однак на практиці адвокату та власнику вилученого майна потрібно пройти сім кругів пекла, аби забрати те, що нажито непосильним трудом.

Пропонуємо Вашій увазі набір стандартних відповідей слідчих чи прокурорів на звернення адвоката з вимогою виконати судове рішення та повернути майно:

• Ми ще до цього часу не отримали оригінал ухвали слідчого судді про скасування арешту та зобов’язання повернути майно.
• Нехай приходить власник майна особисто і забере майно. Тим паче, нам є про що з ним поговорити.
• Майно вашого клієнта передано на експертизу, яка триватиме n-ну кількість місяців, а тому зараз фізично нічого повертати;
• В ухвалі слідчого судді не вказано строк її виконання, а тому немає підстав її негайного виконання;
• Ухвала слідчого судді не є судовим рішенням в розумінні Кримінального процесуального кодексу України, а тому не варто говорити про її негайне виконання і погрожувати порушенням кримінального провадження за невиконання судового рішення (ст. 382 КК України);
• Ваше майно було втрачено підчас переїзду/передачі іншому підрозділу/іншому органу досудового розслідування;
• Ваше майно було продане на аукціоні/торгах у зв’язку з тим, що не було можливості належним чином здійснювати його управління.

Виникає логічне питання:

«Чи можливо розірвати це замкнуте коло?»

І ми зі стовідсотковою впевненістю відповімо – «так»!

Протягом багаторічної практики у сфері кримінального права та процесу адвокатами нашої компанії, вироблений чіткий механізм вирішення проблеми щодо звільнення активів клієнтів від безпідставних арештів та обтяжень. При цьому, в ході реалізації такого завдання ми не обмежуємося виключно судовими механізмами захисту прав клієнтів. Є доволі дієвим поєднання декількох напрямків одночасно, як то, оскарження в судовому порядку дій прокурорів чи представників органів досудового розслідування, надання публічного характеру процесу із залученням представників ЗМІ, вчинення дій щодо притягнення співробітників правоохоронних органів до відповідальності за перевищення службових повноважень та ін.

Таким чином, саме завдяки комплексному підходу можливо ефективно захистити законні інтереси клієнта, а також зменшити зловживання зі сторони слідчих та прокурорів.