Кримінальна відповідальність за нетверезе водіння: законодавча непослідовність та недоліки юридичної техніки

Керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння беззаперечно є одним із найнебезпечніших порушень правил дорожнього руху, яке часто призводить до трагічних наслідків про що свідчить сумна статистика.

Санкції, що застосовувалися багато років до порушників довели свою недієвість та явну не співмірність небезпеці діяння. Саме тому законодавець мав би вдосконалити існуючу систему відповідальності, з метою найбільш ефективного захисту суспільства від подібних правопорушень.

І законодавець таки зробив спробу вирішити дану проблему шляхом прийняття Закону від 22.11.2018 № 2617-VIII, яким з 1 січня 2020 року мав бути запроваджений інститут кримінальних проступків, і таким кримінальним проступком мало стати, зокрема, і керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння.

Даним законом, дії, які раніше підпадали під ознаки адміністративного правопорушення, були криміналізовані шляхом доповнення Кримінального кодексу України статтею 286-1, за якою до особи, що керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або іншого сп’яніння могли бути застосовані санкції у вигляді штрафу від 17 000 до 34 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, а в разі повторного порушення – штраф у розмірі до 51 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років.

Крім того, вказаною статтею було визначено перелік дій, які підпадали під ознаки кримінального проступку, так, зокрема, передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів також було віднесено до кримінально караного діяння.

Надалі Законом №321-ІХ було перенесено дату набуття чинності Законом № 2617-VIII на 1 липня 2020 року. Підставою для перенесення дати введення в дію інституту кримінальних проступків стала неготовність законодавчої бази та органів кримінальної юстиції до запровадження нових змін.

І ось довгоочікуваний закон набув чинності 1 липня 2020 року, але довго йому діяти не судилося і вже 2 липня 2020 року Президент України підписав Закон № 720-IX, яким було виключено із Закону, яким вносилися зміни до Кримінального кодексу України, статтю 286-1 "Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції" та повернуто попередню редакцію ст. 130 КпАП, яка передбачає ту ж саму адміністративну відповідальність.

Таким чином, керування транспортними засобами в стані сп’яніння було кримінальним проступком лише два дні. Таку непослідовність дій законодавця намагалися пояснити складністю та тривалістю фіксації та документування кримінальних проступків, однак з моменту прийняття Закону №2617-VIII та до набрання ним чинності державні органи мали півтора роки часу аби привести у відповідність законодавчу базу та належним чином підготувати працівників поліції для оформлення відповідних матеріалів, проте звісно завжди легше залишити все «як було».

Однак, найцікавішим в цій ситуації є інше. 3 липня 2020 року Закон №720-ІХ був опублікований в офіційному виданні «Голос України» і одразу ж піддався справедливій критиці через невідповідність його положень нормам Конституції та законів України.

Так, зокрема, розділом ІІ Закону №720-ІХ визначено, що цей Закон набирає чинності з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII.

В свою чергу, положення частини 5 статті 94 Конституції України прямо вказують, що Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Як зазначалося вище Закон № 2617-VIII вступив в дію 1 липня 2020 року, а Закон №720-ІХ було опубліковано 3 липня 2020 року, з огляду на що, положення розділу ІІ Закону №720-ІХ суперечать приписам Конституції України, які регулюють порядок набрання чинності законом.

Тому, як би не хотів законодавець, але набрати чинності 1 липня 2020 року Закон №720-ІХ аж ніяк не міг. І тут виникає справедливе запитання, що робити із тими порушниками, які вчинили проступок в період з 1 по 3 липня 2020 року.

З одного боку норми Закону, а з іншого імперативні приписи Конституції, які мають вищу юридичну силу і яким повинні відповідати згадані норми закону. На нашу думку, положення розділу ІІ Закону №720-ІХ неможливо застосувати з огляду на їх очевидну невідповідність Конституції України, а тому усі хто керував транспортними засобами у стані сп’яніння ймовірно можуть звернутися до суду та оскаржити постанови про притягнення їх до відповідальності.

Окрім того, дивними виглядають дії законодавця по внесенню змін до закону про внесення змін, оскільки зміни можуть вноситися лише до основного нормативно-правового акту (закону, кодексу тощо) про що прямо зазначено у Законі України «Про регламент Верховної Ради України».

Так, відповідно до частини 6 статті 90 вищевказаного Закону, Законопроєкт, у якому пропонується внести зміни до закону (законів), не може поєднуватися зі змінами до Конституції України. Законопроєкт може передбачати внесення змін лише до тексту первинного законодавчого акта (закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до закону про внесення змін до цього законодавчого акта.

Окрім того, відповідно до частини 1,3,6 статті 3 Кримінального кодексу України, Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.

Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Отже, стаття 3 Кримінального кодексу України, як особливого нормативно-правового акту виключно яким може бути встановлений перелік діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення, прямо встановлює порядок внесення змін до цього акту, а також те, що зміни внесені до ККУ після набрання ними чинності стають невід’ємною частиною цього акта і можуть бути виключені лише шляхом прийняття Закону України про внесення змін до самого кодексу.

Таким чином, приймаючи Закон №730-ІХ Верховна Рада України прямо порушила власний регламент та приписи Кримінального кодексу України і прийняла Закон положення якого можуть справедливо бути поставлені під сумнів.

Більше того, зміни внесені до Кримінального кодексу України та КУпАП Законом №2617-VIII вже фактично стали частиною відповідних нормативно-правових актів та не можуть втратити своєї сили, оскільки тепер Закон №2617-VIII самостійного значення не має, а тому в даному випадку законодавцю слід було вносити зміни саме до основних нормативно-правових актів – Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тепер питання відповідності Закону №730-ІХ Конституції України та дотримання конституційності процедури його прийняття можуть бути винесені на розгляд Конституційного Суду України, а процедура притягнення «злісних» порушників до відповідальності може опинитися у підвішеному стані, оскільки кримінальна відповідальність начебто скасована, а начебто і ні.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018).

Крім того, дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами, у тому числі й законами про внесення змін до Конституції України є однією з умов легітимності законодавчого процесу (рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010).

Дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу, у випадку її порушення конституційному контролю підлягає не зміст закону, а встановлена Конституцією України процедура його розгляду та ухвалення. (Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року №2-р/2018).

Однак, на жаль, в даному випадку принципу правової визначеності законодавцем забезпечено не було та очевидним є те, що подібний низький рівень законодавчої техніки ніяк не сприятиме забезпеченню верховенства права, законності та невідворотності покарання, а особи, що вчинили та вчинятимуть суспільно шкідливі діяння можуть мати потенційну можливість для уникнення відповідальності. Тому врегульовуючи подібні суспільно важливі відносини законодавцю слід більш відповідально та уважно ставитися до визначеної Конституцією України та законами процедури внесення змін до законодавчих актів, розуміючи можливі наслідки такого порушення.