Відчуття боргу
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в звіті за 2019 рік зазначив, що до 2020 року ним була завершена ліквідація 30 банків. Подальша робота по стягненню заборгованості переходить в сферу діяльності професійного фінансового сектору та інвесторів, що залучають, в свою чергу, допомогу фахівців провідних юридичних компаній, і успіх в цьому процесі цілком зумовлюватиме судова практика, що формується зараз.
Станом на 2020 рік близько 60 банків з балансовими активами в 359 млрд грн знаходяться під управлінням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). Тому варто очікувати продажу прострочених кредитів (NPL), хоча і в меншому обсязі, ніж в попередні роки. Сумарно NPL-портфелі оцінюються Фондом в 303 млрд грн, і саме вони можуть бути виставлені на продаж найближчим часом.
Знаковим є і сигнал про «очищення» портфелів державних банків. Планується нормативно дати зелене світло для дисконтного продажу NPL-пакетів банків з державною часткою. Ринок інвестицій вже наповнюється запитами щодо попереднього вивчення портфелів таких банків. Робота з раніше викупленими NPL тільки починає входити в апогей активності. Саме тому ми прогнозуємо, що левова частка судової практики припадатиме на роботу з проблемними активами, викупленими в останні роки у Фонду. І хоча практика судів щодо стягнення заборгованості вже сформувалася, масовий наплив справ, що стосуються викуплених пакетів NPL, постійно змінює вектор її розвитку, що обумовлено також специфікою суб'єктного та предметного складу такого роду спорів.
Більше опонентів
Основними характеристиками NPL-активів є сума і термін прострочення заборгованості. У разі придбання великих пулів з дисконтом більше 90% апріорі термін простроченої заборгованості становить від п'яти років, а іноді і 12-15 рокіі. Деякі банки, в яких була введена тимчасова адміністрація в 2014-2015 роках, встигли укласти ряд угод по уступці права вимоги за кредитами на пов'язані або клієнтські компанії. Використовували для цього різні механізми: від передачі в заставу по депозитах до цесії з грандіозним для того часу дисконтом. У таких набувачів було достатньо часу для роботи з «кредиторкою». Проте за результатами проведеної Фондом роботи судами встановлювалася нікчемність таких угод, що дозволило Фонду реалізувати раніше виведені пакети NPL повторно, вже на відкритих аукціонах.
У таких справах перед судами поставлений ряд нетипових для звичайних спорів щодо стягнення проблемної заборгованості питань. Як оцінювати дії «неналежного кредитора» з точки зору проведення стягнення і отримання задоволення вимог до моменту застосування наслідків нікчемності цесії? Чи необхідно здійснювати витребування права вимоги як вибулого внаслідок недійсної угоди? Чи слід визнати недійсними всі наступні угоди за помилковою лінією правонаступництва, за якими право вимоги протиправно вибуло вперше? Який спосіб захисту вибрати в разі, якщо кредитор допустив порушення порядку, встановленого законом, при погашенні заборгованості за рахунок предмета застави шляхом набуття права власності в позасудовому порядку?
Судова практика часто не могла дати комплексних відповідей на такі питання або різнилась навіть в подібних спорах. Більшою мірою основа відповіді закладена в питанні моменту недійсності/нікчемності правочину. Так, згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Верховний Суд (ВС) в постанові від 17 січня 2020 року у справі № 31/287-10, спираючись на цю норму, вказав, що набувачі на підставі наступних поступок права вимоги по лінії нікчемної/недійсної угоди вважаються такими, що не придбали права вимоги, і отже, не мають ніяких прав за відповідними кредитними договорами.
Знаковим рішенням з нашої практики стала постанова Касаційного господарського суду в складі ВС від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19. КГС зробив висновок, що договори про протиправне відчуження прав вимоги не створили юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю, а тому права вимоги, відчужувані за ними, фактично ніколи не вибували з власності банку. ВС також зазначив, що будь-які юридично значимі дії не здійснювалися за результатами нікчемного правочину, вони не можуть бути визнані правомірними лише з тієї причини, що були здійснені до моменту підтвердження факту нікчемності такої угоди в судовому порядку. Більш того, Суд вказав, що не може вважатися добросовісним набувачем той, хто розуміє і потенційно може мати інформацію про спірність права вимоги, за яким продавець нерухомого майна набув права власності на нього.
У цій справі Суд також зазначив, що витребування права вимоги не буде належним способом захисту, оскільки право вимоги має іншу правову природу, ніж майно в класичному розумінні цивільного законодавства, і не є об'єктом матеріального світу, а обумовленою законом або договором можливістю певної особи здійснити ту або іншу юридично значиму дію. Такі висновки ВС захищають права належного кредитора і нівелюють недобросовісні дії з боку неналежного кредитора або ж боржника.
Відновити закрите
У деяких випадках боржники або «неналежні кредитори» перешкоджають стягненню заборгованості вже в рамках виконавчих проваджень. Наприклад, противляться заміні кредитора, який придбав право вимоги у Фонду на стадії, коли вже було прийнято рішення про стягнення боргу.
До останнього часу судова практика не стикалася з випадками заміни стягувача після закриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа. Зазвичай суди відмовляли в заміні, посилаючись на те, що заміна позивача (стягувача) можлива тільки при наявності відкритого (або відсутності закритого) виконавчого провадження. Для нових кредиторів така ситуація здавалася патовою.
Ця практика була змінена в 2019 році постановою ВС від 15 травня 2019 року по справі № 370/2464/17. У ній Суд вказав, що заміна сторони - як позивача, так і стягувача - можлива на будь-якій стадії процесу, оскільки тільки після заміни правонаступник зможе захистити свої права в процесуальному порядку. Однак крапку в цьому спірному питанні поставить лише Велика палата ВС, на розгляді якої знаходиться справа № 911/3411/14. У справі можливість заміни позивача на належного кредитора після припинення виконавчого провадження поставлена під сумнів виходячи з презумпції правової визначеності і формального завершення судового процесу. Але залишається неоднозначною відповідь на питання: чи гарантується в такому випадку право захисту своїх прав, в тому числі на оскарження постанови в межах виконавчого провадження дійсним кредитором?
Банкрутство боржників
Також орієнтиром для сфери стягнення заборгованості є судова практика у справах про банкрутство. І вона в сукупності з Кодексом України про процедури банкрутства призводить до того, що поступово «ширма» банкрутства втрачає свою ефективність для недобросовісних позичальників. Показовою є позиція про неприпустимість формування так званих лояльних кредиторів. Так, в постанові ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 914/2404/19 відзначено, що використання судами формального підходу при розгляді клопотання з заявленими кредиторських вимог, їх визнання без правового аналізу підстав для виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру і моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом фіктивної кредиторської заборгованості боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство.
Зазначені орієнтири сигналізують про захист інтересів саме дійсних реальних кредиторів, які намагаються приховати свій актив хоча б тимчасово. Резюмуючи, відзначимо, що тенденції розвитку судової практики свідчать про позитивні зміни в боротьбі зі зловживаннями з боку недобросовісних позичальників. І саме ця практика залишається найбільш динамічною і цікавою для роботи з майбутніми кейсами по NPL-активах.