Держрозрахунок

Хоча в рамках великої приватизації припинені всі ліквідаційні процедури державних підприємств, тренди судової практики вказують на значний потенціал інституту субсидіарної відповідальності держави як власника в таких банкрутствах.

Будь-який спір про стягнення заборгованості є досить складним і тривалим. Незважаючи на наявні механізми досудового врегулювання спору або врегулювання спору за участю судді, прикладів їх застосування сьогодні вкрай мало, більшість вирішуються в звичному судовому порядку. Однак найчастіше і рішення суду на користь кредитора недостатньо, потрібно докласти ще багато зусиль, щоб виконати таке рішення і стягнути заборгованість.

Якщо мова йде про юридичні особи приватного права, то у кредитора наявний досить широкий інструментарій для успішного стягнення як на стадії звернення до суду (позов про стягнення боргу, заява про відкриття провадження у справі про банкрутство), так і на стадії виконання судового рішення. Незважаючи на недосконалість таких процедур, вони можуть бути досить ефективними.

Однак, коли контрагентом за договором виступає держава, то ситуація з стягненням набагато складніша. При декларованій рівності сторін договору законодавцем передбачено ряд запобіжників, які суттєво ускладнюють стягнення боргу з державних підприємств на всіх етапах цього і без того тривалого процесу.

Відкладальна умова

Складність стягнення заборгованості з держпідприємств викликана їх фінансуванням в рамках бюджетних програм з держбюджету при відсутності зовнішніх джерел. Це призводить до неможливості фактичного стягнення коштів, якщо бюджетну програму «згорнуто».

Але до констатації факту відсутності грошей на рахунках треба ще дійти. На практиці кредитори стикаються з низкою додаткових перепон ще на стадії ініціювання судового вирішення спору. До них відносяться, наприклад, квазівідкладальні умови договорів, що зв'язують виникнення у держпідприємства зобов'язань по оплаті робіт/послуг виключно з надходженням коштів з державного бюджету на рахунки такого підприємства. Ці умови не є відкладальними в розумінні Цивільного кодексу (ЦК) України в силу того, що вони обумовлюють настання (зміну) відповідних прав і зобов'язань лише для однієї сторони договору - держпідприємства, а не для обох (рішення у справах № 910/2996/15 , № 910/4554/16).

При цьому і майно держпідприємств їм не належить, а знаходиться у них на праві господарського відання або оперативного управління, що позбавляє можливості арешту та подальшого продажу такого майна в рамках виконавчого провадження. У цьому контексті не варто забувати і про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», що встановив мораторій на примусову реалізацію майна держпідприємств і господарських товариств, частка держави в яких становить не менше 25%. Тобто навіть якщо майно є, використовувати його для погашення боргу не так вже й просто.

Такий шлях

Механізм стягнення заборгованості з держпідприємства при відсутності коштів і майна передбачений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Він дозволяє погасити борги за рахунок коштів, закладених відповідною бюджетною програмою, за умови неможливості фактичного виконання такого рішення в рамках виконавчого провадження. Однак на практиці він малоефективний, адже і в бюджетній програмі, як правило, немає достатньої кількості коштів для погашення всієї заборгованості.

Ініціювання процедури банкрутства держпідприємств, як один з можливих шляхів стягнення заборгованості, в більшості випадків також є малоефективним все з тієї ж причини відсутності у них власного майна. І навіть якщо у держпідприємства і є активи, за рахунок яких потенційно можна задовольнити вимоги, ініціювання процедури банкрутства і доведення її до логічного завершення проблематично з практичної точки зору.

Не чіпай!

В першу чергу, необхідно звернути увагу на законодавчу заборону відкриття провадження у справі про банкрутство щодо конкретних підприємств. Частиною 4 статті 96 Закону України, що втратив чинність  «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» була передбачена неможливість застосування навіть процедур ліквідації та санації до підприємств, які не підлягають приватизації.

Сьогодні Кодекс України про процедури банкрутства (Кодекс) не містить такої норми, а Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» втратив чинність. Однак це не свідчить про можливість застосування процедур ліквідації/санації до держпідприємств. Все тому, що Законом України «Про визнання таким, що втратив силу Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 2 жовтня 2019 року передбачена неможливість застосування процедури санації та ліквідації щодо всіх держпідприємств (за невеликим винятком) протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом. Суди, керуючись цією нормою, закривають провадження у справах про банкрутство держпідприємств як такі, що не підлягають подальшому розгляду в господарських судах України (постанова Касаційного господарського суду (КХС) в складі Верховного Суду (ВС) у справі № 916/61/13-г від 20 жовтня 2020 року).

Розраховувати на субсидію

В останні роки в сфері банкрутства юридичних осіб сформувалася тенденція залучати до субсидіарної відповідальності засновників, акціонерів боржника за борги підприємства перед кредиторами. Кодекс безпосередньо передбачає таку можливість у разі недостатності майна боржника для погашення вимог кредиторів і провини засновників в доведенні його до банкрутства. Базові позиції, оживили інститут субсидіарної відповідальності, були сформульовані КГС ВС в 2018-2020 роках. Висновки ВС свідчать, що для доказу провини акціонерів немає необхідності отримувати вирок у кримінальному провадженні, а наявність провини може бути доведено іншими способами. При цьому ліквідатор зобов'язаний проаналізувати наявність або відсутність підстав для застосування субсидіарної відповідальності.

Варто зазначити, що Кодекс дозволяє застосовувати субсидіарну відповідальність тільки на завершальній стадії справи про банкрутство - в ліквідаційній процедурі після здійснення продажу майна боржника.

Спірні висновки

Нерідко держава і органи місцевого самоврядування як власники вирішують не фінансувати державне/комунальне підприємство або вилучають у нього все цінне майно (передають на баланс знову відкритого), що призводить до повної зупинки господарської діяльності та подальшої неможливості погашення вимог кредиторів боржника.

Така ситуація була розглянута КГС ВС у справі про банкрутство комунального підприємства, з якого було вилучено майно, що генерувало дохід. Суд в ухвалі від 10 березня 2020 року у справі №902/318/16 погодився з необхідністю покладання субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування, так як саме його дії призвели до утворення заборгованості, неможливості її погашення і банкрутства.

На нашу думку, держава як засновник підприємств також має нести субсидіарну відповідальність за доведення їх до банкрутства. Але застосувати на практиці це неможливо з огляду на вищезгаданий мораторію на перехід до ліквідаційної процедури в справах про банкрутство держпідприємств.

Фактично Кодекс стимулює державу відігравати активну роль у банкрутстві її власних підприємств. Суд зобов'язаний залучити до участі в справі про банкрутство орган, який управляє держпідприємством, з наданням йому дорадчого голосу на зборах кредиторів та права вето щодо затвердження плану санації. Крім того, Кабінет Міністрів України та інші органи державної влади уповноважені приймати рішення про доцільність державної підтримки неплатоспроможних підприємств і, крім захисту інтересів держави, повинні брати участь у виборі оптимальних шляхів реструктуризації та погашення боргових зобов'язань. Але встановлення тотального мораторію на ліквідаційну процедуру держпідприємств блокує ці повноваження і суперечить нормам Кодексу, а також основам приватноправових відносин між кредиторами і боржниками.

Незважаючи на тимчасові штучні перепони для банкрутства держкомпаній, потенціал інституту субсидіарної відповідальності держави і органів місцевого самоврядування під час банкрутства державних і комунальних підприємств великий. Він дасть кредиторам ефективні механізми захисту їх прав і виконання грошових вимог.