Будь готовим. Про міри запобіжних заходів
Одним з видів діяльності адвоката в кримінальному процесі є захист прав підозрюваного (обвинуваченого) при обранні щодо нього запобіжного заходу.
Така діяльність досить специфічна, адже обирати стратегію захисту, зібрати всі необхідні докази відсутності підстав для застосування запобіжних заходів необхідно в максимально стислі терміни. Так, згідно з частиною 2 статті 184 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України копія клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за 3 години до початку розгляду клопотання.
У той же час відповідно до частини 1 статті 186 КПК України клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.
Часто сторона звинувачення спеціально надає копію клопотання сторони захисту за 3 години до початку розгляду клопотання. В такому випадку адвокат без необхідних теоретичних знань і практичних навичок збору необхідних доказів, написання заперечень на клопотання про обрання запобіжного заходу і захисту клієнта безпосередньо в суді не зможе належним чином відстояти інтереси клієнта. Тобто для ефективного захисту прав клієнта адвокат повинен оперувати всіма необхідними знаннями в галузі кримінального процесу і розуміти, де можуть бути слабкі сторони в клопотанні про обрання запобіжного заходу.
Так що ж необхідно знати адвокату при обранні клієнту запобіжного заходу у кримінальному провадженні?
Предмет заперечень
З аналізу частини 2 статті 177 КПК України можна прийти до висновку, що заперечення адвоката на клопотання про обрання запобіжного заходу повинні включати в себе два основні блоки, які вказують на (1) необґрунтованість пред'явленої підозри; (2) відсутність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України.
Саме на останньому блоці ми б і хотіли зупинитися. Незважаючи на те, що обставини, які суд враховує при обранні запобіжного заходу, містяться в статті 178 КПК України, закон чітко не розкриває критеріїв, за якими можна встановити наявність або відсутність кожного конкретного ризику, залишаючи це на розсуд суду. У зв'язку з цим необхідно відзначити, що адвокат, що спеціалізується в кримінальному процесі, повинен бути знайомий з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у цьому питанні.
Так, необґрунтоване застосування до особи запобіжного заходу, що обмежує право на свободу, є порушенням державою пункту «с» частини 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ висновки про ступінь ризиків і неможливості їх запобігання м'якшими заходами повинні бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину і особи підозрюваного, поведінки підозрюваного при розслідуванні кримінального злочину, а також його поведінки під час попередніх розслідувань ( «Бекчієв проти Молдови» (скарга No 9190/03).
ЄСПЛ у своїх рішеннях постійно наголошує, що подібна небезпека повинна оцінюватися не тільки в світлі тяжкості покарання, але виходячи з усіх супутніх обставин, які можуть або підтвердити наявність цієї небезпеки, або звести її до такого мінімуму, що попередній висновок виявиться невиправданим (пункт 43 рішення у справі «Летеллье проти Франції» (скарга No 12369/86), пункт 106 рішення у справі «Панченко проти Російської Федерації» (скарга No 45100/98).
Зазначена практика часто використовується стороною захисту, адже дійсно в основному сторона звинувачення в клопотаннях насамперед посилається на тяжкість можливого покарання. Однак тут не можна не згадати, що слідчі судді і сторона звинувачення посилаються і на інший пункт рішення «Летелльє проти Франції» (пункт 51), в якому йдеться про те, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попередній висновок, у крайньому випадку, протягом певного часу.
При цьому досить часто слідчі судді і сторона звинувачення не вказують продовження пункту 51 рішення «Летелльє проти Франції», де сказано, що «за виняткових обставин цей момент може бути врахований в світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в установленому внутрішнім законодавством по рядку, щовизнає поняття порушення громадського порядку внаслідок вчинення злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить громадський порядок, або якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою. Попереднє ув'язнення не повинно передбачати покарання у вигляді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку».
Таким чином, все ж практика ЄСПЛ більшою мірою підтримує позицію захисту, згідно з якою сама по собі тяжкість покарання, яке може бути застосоване до особи за умови визнання його винності, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризиків. Дана обставина має значення тільки в сукупності з іншими факторами.
Також відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі підозрюваного повинен оцінюватися в світлі факторів, пов'язаних з характером людини, його моральністю, родом занять, майновим становищем, сімейними зв'язками і всіма видами зв'язку з країною, в якій така особа зазнає кримінального переслідування (пункт 58 рішення по справі «Бекчієв проти Молдови»).
Всі зазначені та інші висновки ЄСПЛ повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу. Також як приклад хочемо зазначити про ті обставини, на які посилаються слідчі або прокурори в клопотаннях про обрання запобіжного заходу.
Підозрюваний скриється?
Зазначений ризик в клопотаннях часто обгрунтований такими обставинами, як:
- Наявність закордонного паспорта у особи, а отже, наявність можливості виїхати за межі України;
- Перебування на державній службі та наявність стійких соціальних зв'язків професійного і приватного характеру в різних країнах світу;
- Наявність родичів за кордоном;
- Володіння нерухомим майном і грошима;
- Досвід перетину державного кордону, а також скасування візового режиму з країнами Європи.
Все перераховане вище часто виглядає абсурдним, адже не свідчить про ризик укриття особи, і захисник повинен підкреслювати це.
У таких випадках сторона захисту може вказувати на те, що стороною звинувачення наведені лише абстрактні, нічим не підтверджені припущення про існування ризику втечі, проте не надано жодних доказів, які могли б підтвердити існування такого ризику, враховуючи особисті обставини підозрюваного.
У цьому контексті знову ж варто згадати про позицію ЄСПЛ щодо того, що національним судам слід врахувати, чи була можливість у підозрюваного в зв'язку із здійсненням щодо нього процесуальних дій (зі змісту яких він міг зрозуміти, що стосовно нього було розпочато кримінальне переслідування) втекти раніше. Якщо така можливість була, а підозрюваний нею не скористався, то ризик втечі на момент розгляду питання про застосування запобіжного заходу суттєво зменшився. Так, в рішенні по справі «Луценко проти України» (скарга No 6492/11) ЄСПЛ констатував, що тримання заявника під вартою не було необхідним, щоб запобігти втечі, адже заявник раніше давав підписку про невиїзд і не порушував взятого на себе зобов'язання.
Вплинути на свідків?
Досить часто замість надання суду доказів існування даного ризику сторона звинувачення безпідставно стверджує про можливість здійснення підозрюваним тиску на свідків у кримінальному провадженні шляхом психологічного впливу і спонукання їх до дачі неправдивих показань, введення в оману органів досудового розслідування і замовчування про відомості, що мають значення для кримінального провадження .
Наявність такого ризику має бути підтверджено даними, що чітко вказують на спроби психологічного або фізичного тиску на свідків. Більш того, джерело таких доказів повині бути безумовними. Так, у своєму рішенні «Москаленко проти України» (скарга No 37466/04) ЄСПЛ вказав: ризик того, що заявник буде змушувати свідків давати неправдиві свідчення, повинен вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних щодо ризику, що підозрюваний може перешкоджати здійсненню кримінального провадження іншим чином або вплинути на хід слідства.
У деяких випадках сторона обвинувачення в клопотанні може безпідставно і бездоказово стверджувати про можливість використання підозрюваним наявних зв'язків з метою незаконного впливу на органи досудового розслідування, суд, інших учасників кримінального провадження, створювати інші умови і обставини, щоб уникнути кримінальної відповідальності.
Слід зазначити, що в практиці ЄСПЛ з цього приводу в рішенні по справі «Каучор проти Польщі» від 3 лютого 2009 року (скарга No 45219/06) зазначено, що, на думку органів влади, ймовірне винесення заявнику суворого вироку спричинило виникнення твердження про те , що заявник буде перешкоджати проведенню розслідування. Суд зазначає, що органи судової влади недостатньо обґрунтували наявність небезпеки фальсифікації доказів.
ЄСПЛ зазначає, що уряд спирався на припущення, що заявник буде перешкоджати провадженню у справі, так як він не визнав себе винним. Суд вважає, що дана мотивація свідчить про очевидне нехтування принципом презумпції невинуватостф і при таких обставинах не може служити правомірною підставою для позбавлення заявника свободи.
Таким чином, в запереченнях на клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжних заходів обов'язково потрібно проаналізувати, чи існують ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України.
Сторона захисту з урахуванням досить великої практики ЄСПЛ в більшості випадків може і повинна аргументовано доводити відсутність згаданих ризиків і, як наслідок, відсутність підстав для застосування до клієнта запобіжного заходу.