Підняти мотивацію
Недостатньо висока якість судових рішень в Україні — проблема стара, як світ. Іноді юристи скаржаться на неправильне тлумачення норми закону судами, а іноді на те, як недосконало і непрофесійно мотивовані та обґрунтовані судові рішення, що, звісно, є неприпустимим. Саме на викорінення цієї проблеми спрямовано законопроєкт No 4637 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України щодо мотивування судових рішень».
Автори законодавчої ініціативи наголошують на тому, що обов’язок судових органів надати у мотивувальній частині ухвалених рішень правову оцінку кожному аргументу учасників справи прямо передбачений як національним законодавством, так і міжнародними зобов’язаннями України. Порушення цих норм неодноразово ставало підставою для прийняття Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) рішень проти України.
Максим Галан, старший юрист EQUITY, впевнений, що якість рішення — це якість правосуддя, адже судове рішення є одним із тих основних показників, які відображають якість національного правосуддя. Фактично, саме з рішень можна побачити та оцінити правильність і законність проведення процесу з вирішення спору між сторонами. І, звісно, на особливу увагу заслуговує мотивувальна частина судового рішення, в якій наведені причини та підстави, з яких виходив суд, формуючи резолютивну частину.
В умовах збільшення кількості звернень до ЄСПЛ у справах проти України стають все частішими випадки, коли ЄСПЛ нарікає на якість рішень національних судів, що викликано, перш за все, недостатнім їх обґрунтуванням та відсутністю відповідей на всі питання по суті, які виникають під час розгляду спору.
Пан Галан акцентує увагу на тому, що із запровадженням нових редакцій процесуальних кодексів та початком роботи Верховного Суду ситуація дещо поліпшилась. До мотивувальних частин судових рішень було висунуто більш чіткі вимоги, зокрема згідно з Цивільним процесуальним кодексом України суд дає відповіді на шість категорій питань, які ставляться перед ним під час процесу, в господарському судочинстві — на вісім, а в адміністративному — на сім. Верховний Суд розпочав нову віху в структуруванні та мотивуванні своїх рішень, нерідко скасовуючи вердикти судів попередніх інстанцій через недостатню вмотивованість.
Проте така практика не стала всеохоплюючою, а в більшості випадків усе ж залишаються рішення, які далеко не ідеально підсумовують результат здійснення правосуддя у справі. Це проявляється у відсутності відповідей на деякі аргументи сторін, оцінки певним доказам, мотивації відхилення або прийняття тих чи інших доводів тощо. Навіть Верховний Суд часто використовує цитату з рішень ЄСПЛ про те, що «статтю 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін» і цим мотивує відсутність у своєму рішенні потенційно важливих (і, можливо, незручних) аргументів сторін.
На думку Максима Галана, законопроєктом No 4637 для виправлення такої ситуації пропонуються досить радикальні зміни. У цьому контексті варто згадати такі з них: встановлення нових підстав для застосування дисциплінарного стягнення до судді за систематичне невирішення судового спору за наслідками прийняття рішення; ще детальніша регламентація вимог до мотивувальної частини рішення (неможливість включення аргументів лише однієї сторони спору, мотиви посилання або відхилення практики ЄСПЛ, усунення абстрактних формулювань і посилань суду тощо); розширення переліку критеріїв обґрунтованості та законності рішення, встановлення нових підстав для його скасування.
Цікавими і досить революційними видаються норми щодо того, що у разі, якщо суд не дає відповідь на аргументи сторін, він має навести перелік таких аргументів та причини ненадання їм оцінки; а сторони матимуть змогу подати проєкт рішення (раніше це стосувалось лише ухвал), який матиме консультативний характер для суду. І, мабуть, найдискусійніше — це можливість суддів відступати від постанов Верховного Суду з мотивів їх помилковості (раніше така можливість була за умов відсутності тотожності спірних правовідносин), а також введення новели — консультативного висновку для подачі до Верховного Суду, який міститиме обґрунтування застосування норми права. Зацікавленість викликає те, що право подачі визначене в законопроєкті для «будь-якої особи», а не для сторони справи.
Максим Галан резюмує, що наведені зміни переважно мають позитивний характер, адже дозволять вимагати від суду мотивованого рішення, а не формального та абстрактного документа. Разом із тим такі зміни можуть спровокувати невдоволення і серед суддівського корпусу (зокрема, в частині розширення переліку підстав для дисциплінарного стягнення, що може бути розцінене як додаткові важелі тиску на суд). Також законодавець знову має намір відступити від шляху використання рішень Верховного Суду як прецедентів, надавши можливість судам вказувати на їх помилковість. Це свідчить лише про нестабільність підходів законодавця, адже виправити ситуацію з помилковою постановою Верховного Суду може і сам Верховний Суд, прийнявши нову постанову у відповідних правовідносинах, яка міститиме якісне обґрунтування застосування норм права.
Безумовно, мета, заявлена авторами законопроєкту, і завдання, що вони перед собою ставлять, однозначно заслуговують на увагу. Проте Україна дійсно часто стикається з тим, що отримує чіткі настанови і норми, як усе має відбуватись, «на папері», що вкрай дисонує і контрастує з тим, що відбувається в реальності. І відстежувати процес неправильної мотивації рішень буде вкрай складно, враховуючи те, що деякі представники судової системи все ще демонструють нездатність правильно розтлумачити і застосувати норми права. То чи зможе запропонований у законопроєкті механізм довести свою ефективність і потрібність? Та чи зможе посунути «глибу» у вигляді неякісних рішень українських судових інстанцій? Долю проєкту закону визначить парламент найближчим часом.