Мирова угода: догодити кожному нереально
На думку Ігоря Конопки, мирова угода у справах про банкрутство не дуже поширена практика, тим паче в умовах економічної кризи.Про це він заявив в ексклюзивному коментарі для інформаційного порталу Банкрутство & Ліквідація.
Так відбувається через те, що мирова угода так само як і санація спрямована на відновлення платоспроможності боржника, проте сьогодні кожен кредитор прагне будь-що задовольнити свої грошові вимоги. При цьому, бажання чекати фінансового оздоровлення боржника (особливо коли йдеться про забезпечення кредиторів та державних органів), як правило відсутнє.
Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів та вважається прийнятним за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою, висловили письмову згоду на укладення цієї угоди.
Щодо боржника, рішення про укладення мирової угоди приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Ігор Конопка звертає увагу на те, що мирову угоду може підписувати й розпорядник майна, у випадку, якщо ухвалою суду на нього покладено виконання обов’язків керівника боржника.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог задоволення кредиторів другої та наступної черг. Відтак дана угода не може мати відношення до вимог першої черги.
– На практиці деякі судді навіть наполягають на попередній оплаті окремих вимог першої черги (судового збору чи винагороди арбітражному керуючому) і лише після цього погоджуються затвердити мирову угоду та припинити провадження у справі, – ділиться досвідом Ігор Конопка. Якщо мирова угода передбачає розстрочку, відстрочку або списання боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах такої мирової угоди задля забезпечення відновлення платоспроможності боржника.
Укладається мирова угода у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом. Набирає чинності з дня затвердження господарським судом і є обов’язковою для божника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступної черг.
– Варто відзначити, що підготовка, погодження та укладення мирової угоди з урахуванням місцезнаходження кредиторів потребує деякого часу, як правило, не менше місяця, – переконує Ігор Конопка. – Водночас, зазвичай згоди щодо укладення мирової угоди сторони досягають уже на завершальному етапі розпорядження майном, а іноді, коли строк розпорядження майном закінчується після двомісячного продовження. У такому випадку, окремі судді відмовляються надалі продовжувати цей строк і надавати час для підготовки та укладення мирової угоди. Так, виникає патова ситуація: кредитори і боржник готові укласти мирову, а законом чітко не передбачено можливості продовжити строк розпорядження майном більше, ніж на 2 місяці (чи на 2 місяці більше, ніж один раз) та надати час сторонам для укладення мирової угоди.