Максим Балаценко: нова парламентська ініціатива про вирішення проблеми банківських боржників м’яко кажучи неоднозначна

Про це він повідомив інформаційному порталу Банкрутство & Ліквідація в ексклюзивному коментарі.

Нагадаємо, як повідомлялось раніше, задля вирішення проблеми неплатоспроможних позичальників у парламенті зареєстрували законопроект №2037а, який дозволить громадянам, які не в змозі обслуговувати свої іпотечні кредити, повністю погасити борг шляхом передачі банку застави. З такою ініціативою виступив депутат Олександр Фельдман (позафракційний).

Максим Балаценко виклав свої аргументи, щодо цієї ініціативи:

Перш за все, слід звернути увагу на недосконалу юридичну техніку законопроекту. По-перше, застосована термінологія у ньому не відповідає закону, до якого пропонуються зміни. Особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно, згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку» (надалі – Закон) іменується «іпотекодавець», а не «іпотекодатель». По-друге, запропонована норма логічніше виглядала б розміщеною у розділі V Закону («Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки»), а не у розділі І («Загальні положення»).

Якщо ж говорити про сам зміст пропонованої статті, то він, м’яко кажучи, зовсім неоднозначний. У пояснювальній записці йдеться про застосування принципу «не можеш платити – поверни ключі банку», та й взагалі йдеться лише про забезпечення кредитних договорів. В той же час, норма, у запропонованій редакції, поширюється на усі правовідносини – тобто не тільки на кредитні вимоги банку, а й на будь-які інші іпотечні договори, безвідносно юридичного статусу контрагентів. Тобто, як приклад, односторонню заяву про передачу предмета іпотеки зможе використати і позикодавець-фізична особа, і будь-хто інший, чиї вимоги забезпечені іпотекою житлового приміщення. Окрім того, у випадку універсальності такої норми не зовсім зрозуміло, чому вона поширюється лише на житло, а інших категорій майна, що може бути передане у іпотеку, не стосується.

Найбільша вада законопроекту полягає у тому,що ним фактично ігнорується значення іпотечних застережень, які можуть бути застосовані при укладенні договору іпотеки – передача іпотекодержателю прав на предмет іпотеки (стаття 37) та продаж іпотекодержателем предмета іпотеки (стаття 38). У відповідних нормах визначений чіткий порядок, який має бути дотриманий іпотекодержателем з метою задоволення вимог за основним договором. Тим самим, права іпотекодавця (тобто, фактично, боржника) належним чином захищені і він має можливість самостійно погасити суму боргу до звернення стягнення на його майно. Запропонована ж норма створює поле для зловживань кредиторами.

Окремо слід відзначити проблему застосування закону у часі. У випадку, якщо відповідні правки все ж таки будуть прийняті, не зовсім зрозуміло, чи будуть застосовуватись відповідні положення до договорів, що були укладені до набрання чинності цим законом. З точки зору загальних положень Цивільного кодексу, пропонована стаття 17-1 Закону представляє собою ніщо інше, як односторонню зміну умов договору – а отже, вона не має поширюватись на договори, укладені раніше. Тим самим, щоправда, нівелюється сама ідея усього законопроекту, яка полягає у врегулюванні відносин, що виникли раніше між банками та позичальниками. На жаль, відповіді у прикінцевих та перехідних положеннях законопроекту немає.

В цілому ж, як відомо, це не перший подібний законопроект, і раніше така ініціатива Верховною Радою схвалена не була. На нашу думку, сама ідея створення можливості спрощеного погашення боргів фізичними особами перед банками за рахунок житла може мати місце, однак при цьому не слід забувати і про права таких боржників.