Закрити «хвіртку»: що вдосконалили законодавці в процедурі виведення банку з ринку і що лишилося поза їхньою увагою

Що передбачає документ?

Ключові зміни стосуються:

• деталізації переліку підстав, за яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) може звернутися з позовами про відшкодування шкоди до колишнього керівництва та власників неплатоспроможного банку;
• надання Фонду права на звернення з позовами про відшкодування збитків в інтересах кредиторів банку (коли банк вже фактично припинений, проте вимоги кредиторів залишилися незадоволеними);
• запровадження положень щодо правового захисту працівників Фонду;
• надання Фонду права на звернення з позовами проти держав, державних органів про відшкодування шкоди, завданої банку націоналізацією майна, збройними конфліктами та громадськими заворушеннями;
• введення допоміжних механізмів для Фонду під час виведення банку з ринку (звільнення від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування шкоди, нові підстави для забезпечення позову, пріоритетність погашення витрат Фонду та ін.).

Чи не надто пізно?

Норми закону, які дозволяють стягувати збитки з пов’язаних із неплатоспроможним банком осіб, існували вже на період початку «банкопаду» у 2014–2015 роках. Проте всі ці роки положення були фактично «мертвими» через повну безуспішність їх застосування в судах.

Насправді актуальність законодавчих змін виникла ще 6 років тому, адже на сьогодні Фонд ліквідував понад 50 банків. До того ж, більшість порушених Фондом справ (36) про стягнення шкоди були в підвішеному стані до розгляду Великою палатою Верховного Суду справи про стягнення шкоди з керівництва банку «Укоопспілка», у межах якої в травні 2021 року було ухвалоно переломну постанову про задоволення позовних вимог Фонду.

Нові положення частково дають можливість надолужити втрачені можливості: позовна давність на звернення з позовом для Фонду – 3 років після припинення банку.

Для кого нововведення?

З новими положеннями ризик отримати позов від Фонду несе досить широке коло осіб – від власників, керівників та осіб, які входили до органів управління банку, до будь-яких інших осіб, якщо їхні дії завдали шкоди кредиторам банку, або ж такі особи отримали пряму чи опосередковану майнову вигоду внаслідок таких дій.

Подбав закон і про працівників Фонду (зокрема, звільнених): останні не будуть нести відповідальності за дії, вчинені на реалізацію повноважень Фонду, а також їм забезпечать правовий захист за рахунок коштів Фонду.

Водночас основним цільовим суб’єктом закону залишається сам Фонд, якому законодавець вкотре робить спробу допомогти в процедурах виведення банків з ринку.

Які проблеми розв'язує?

Ухвалення закону дає поштовх до вирішення проблеми в процедурі ліквідації банків – недостатності коштів для задоволення вимог кредиторів. Через дії керівництва і власників неплатоспроможних банків до введення адміністрації Фонду цінні активи виводились на пов’язаних осіб або ж ставали неліквідними. Подекуди активи банку (зокрема, у формі права вимоги до великих боржників) продавалися з дисконтом в 99% через їхню проблемність.

Нові положення дають Фонду більш впевнений доступ до такого джерела компенсації вимог кредиторів, як кошти і майно осіб, які винні в завданні шкоди банку або ж нажилися на його діяльності в протиправний спосіб.

Позитивною складовою змін буде і їхня превентивна функція, оскільки в законі більш чітко окреслена заборона основних способів виведення майна банків. Це стимулюватиме керівництво банків при здійсненні своїх повноважень пам’ятати про інтереси вкладників та інших кредиторів, а не діяти на задоволення власних.

Які проблеми створює?

Оцінюючи змістовну сторону, слід вказати на складний та нагромаджений спосіб викладення нормативного тексту, що, однак, не усуває можливості його багатозначного трактування. У законі зустрічаються поняття, яким не надано визначення («тимчасово вільні кошти банку») або які мають занадто широкий зміст («інші особи стосовно банку», «інші протиправні дії»).

Законодавці знову обрали шлях непродуманого збільшення повноважень Фонду гарантування без врахування необхідного балансу інтересів інших учасників відносин. Зазначене на практиці може призвести як до винайдення нових способів обійти положення закону, так і до певної сваволі з боку Фонду.

Також положення закладають ризик суттєвого збільшення адміністративних витрат фонду на виведення банку з ринку та провокують потенційне нецільове використання коштів. При цьому такі витрати відшкодовуються Фонду в позачерговому порядку. Загалом відбувається певне зміщення пріоритету із задоволення вимог кредиторів на покриття витрат Фонду. У сукупності з положеннями про правовий захист працівників це зумовить збільшення корупційних ризиків.

Про що забули?

Протидія незаконному виведенню активів банків має бути сконцентрована не лише на стягненні збитків із керівництва. Повинен існувати дієвий механізм, який нівелює такі протиправні дії.

Цей механізм закладений в інституті нікчемності правочинів, вчинених на шкоду банку та виведення його майна.

Станом на сьогодні зазначений інститут працює доволі слабо, оскільки не здатен повною мірою усунути з правовідносин осіб, які незаконно набули майно банку. Це призводить до того, що в судах все частіше сприймають правову позицію колишніх власників банків або пов’язаних із ними осіб, визнають недійсними торги, проведені Фондом на реалізацію активів банків тощо.

Законодавець не приділив достатньої уваги вдосконаленню інструментарію з виявлення недійсних правочинів та застосування їхніх наслідків шляхом усунення конкурентності в законодавстві. Крім того, не передбачено належних способів захисту Фонду, регулювання правового становища осіб, які набули або реалізували виведене з банку майно (зокрема, добросовісно).