Як працює інститут субсидіарної відповідальності у банкрутстві?

Процес банкрутства за своєю суттю спрямований, з одного боку, на відновлення платоспроможності боржника, а з іншого – на захист грошових інтересів кредиторів та стягнення заборгованості

Саме з метою якомога більш ефективної реалізації останнього завдання в межах процедури банкрутства функціонує інститут субсидіарної, а також солідарної відповідальності.

Що це за інститут?

За приписами частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі також – «КУзПБ») під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

Під визначенням «законодавство», яке наведено у попередньому абзаці, слід розуміти, перш за все, приписи частин першої та другої статті 4 Кодексу, за якими засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов’язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника, а у разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов’язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

Схожа за змістом правова конструкція не є новою для українського правового простору – починаючи з 2000 року із набуттям чинності нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» її введено в дію.

Однак, цікавим є те, що в межах спеціального нормативного регулювання інститут субсидіарної відповідальності виник навіть раніше, аніж у загальному законодавстві, адже там він з’явився лише з 2004 року – із прийняттям нового Цивільного кодексу України.

Як це працює?

Як випливає зі змісту статей 50 та 61 КУзПБ, право ініціювати притягнення до субсидіарної відповідальності керівників підприємства-боржника покладається на арбітражного керуючого.

У контексті наведеного слід відмітити, що ліквідатор не лише управнений заявляти вимоги про притягнення до субсидіарної відповідальності менеджменту банкрута, якщо неплатоспроможність виникли з їх вини, але й має такий обов’язок.

Так, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 року у справі №924/669/17 та від 02.09.2021 року по справі №910/3438/13 визначено, що звернення ліквідатора до господарського суду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства є частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі.

Дещо інша ситуація складається із солідарною відповідальністю менеджменту боржника за зобов’язання останнього. Верховний Суд неодноразово роз’яснював, що кредитори боржника також можуть звертатися із зазначеними вимогами до суду. Відповідні висновки викладені у постановах від 23.03.2021 року по справі № 910/3191/20 року та від 15.06.2021 року по справі № 910/2971/20 року.

Тобто наразі законодавство про банкрутство надає основним «дійовим особам» у справі достатньо широкі повноваження для погашення кредиторської заборгованості шляхом притягнення керівництва боржника до субсидіарної або солідарної відповідальності.

При цьому, особливістю предмету розгляду у відповідних заявах є необхідність доведення заявником наявності правопорушення, яке мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Так, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 року по справі № 910/2971/20 зазначено, що предметом розгляду заяви про покладенні на керівника боржника солідарної відповідальності є саме дослідження можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, а не розгляд заяв кредиторів про покладення солідарної відповідальності з конкретними вимогами до зазначеної особи.

Із наведеного випливає, що і предметом доказування у таких спорах буде становити питання: «Чи призвели дії керівників/засновників боржника до неплатоспроможності останнього?». І це цілком обґрунтовано, адже субсидіарна відповідальність, за своїм характером, є додатковою та випливає не з правовідносин «боржник - кредитор», а з відносин «менеджмент – боржник - кредитор».

Водночас варто відмітити, що чинне законодавство не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в цьому випадку особи притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.

При розгляді спорів щодо притягнення керівників/засновників боржника до субсидіарної відповідальності часто виникає питання позовної давності за відповідними вимогами.

Тому необхідно з’ясувати від якого моменту такий строк варто обраховувати.

Відповідаючи на зазначене питання Касаційний господарський суд виходив із приписів статті 261 Цивільного кодексу України, згідно яких перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

А у процедурі банкрутства ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії лише з моменту лише з моменту прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Відтак з дати ухвалення вищевказаного судового рішення презюмується, що ліквідатор довідався про порушення прав кредиторів, яке може бути спричинене діяльністю посадових осіб.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.09.2020 року по справі №923/1494/15, а також у постанові від 10.12.2020 року по справі №922/1067/17.

У разі ж, якщо вину осіб, які мають право віддавати обов’язкові для боржника вказівки у доведенні до банкрутства встановлено та вдалося звернути стягнення на належне останнім майно, стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому КУзПБ.

Деякі висновки

Викладене переконливо доводить – притягнення до солідарної чи субсидіарної відповідальності у банкрутстві осіб, які мають право віддавати обов’язові для боржника вказівки, є дієвим механізмом задоволення грошових вимог кредиторів, реалізація якого в умовах чинного законодавства є цілком вірогідною

Можливість додаткової відповідальності у разі вчинення дій на шкоду кредиторам, з одного боку, збільшує ризики для менеджменту, пов’язані із веденням підприємницької діяльності, але з іншого дисциплінує керівництво підприємств та спонукає не вдаватися до «сумнівних» дій із зобов’язаннями останнього. А це, в свою чергу, позитивно впливає на інвестиційну привабливість країни та її економічний стан в цілому.

З огляду на це, відповідні спори все частіше стають предметом розгляду Верховного Суду, що дозволяє формувати усталену практику та зробити застосування законодавства про банкрутство передбачуваним.