Арбітражний керуючий - це лікар, який рятує економічно хворого пацієнта

Професія арбітражного керуючого, як і галузь банкрутства в цілому, оповита багатьма стереотипами, часто негативного забарвлення. Адже в загальному інформаційному полі про АК згадують як правило в контексті чергового скандалу, змальовуючи їх пособниками збанкрутілих бізнесменів, ненажерливих банкірів або пройдисвітів-рейдерів.

У зв’язку з цим реформа законодавства про банкрутство – унікальний шанс переосмислити та згенерувати нову концепцію процедур неспроможності та ролі арбітражного керуючого, донести їх до суспільства. При цьому треба використати зростаючий інтерес суспільства до галузі внаслідок впровадження інституту банкрутства фізичних осіб. Громадяни на власному прикладі почнуть розуміти, що банкрутство – не білет в один кінець, а можливість фінансового оздоровлення. При цьому саме АК є провідниками до законного виходу з боргового ярма, а їх професіоналізм – запорука успіху на цьому шляху.

На мою думку, винятковість професії АК в її багатогранності та універсалізмі, адже за свою суттю це - антикризовий топ-менеджер, який повинен володіти навичками адвоката, аудитора, керівника підприємства, управителя майна, детектива з пошуку виведених активів, а з впровадженням інституту банкрутства фізичних осіб – ще й психолога.  Діяльність АК знаходиться на перетині багатьох професій та людських знань. Залежно від особливостей певної справи, та чи інша іпостась АК стає домінуючою.

В ідеалі я би порівняв АК з лікарем, який здійснює порятунок економічно хворого пацієнта, намагаючись врятувати йому життя. Хоча новий Кодекс дещо і змінив акценти, опікуючись більше питанням спадщини такого пацієнта, зменшуючи інструментарій для його порятунку, але це вже інша історія. 

Надважливим питанням у формуванні позитивного іміджу професії АК має стати наявність єдиного професійного голосу – самоврядної організації, здатної незалежно від держави захищати права усієї професії, в тому числі в інформаційному просторі. Саме це я очікую від єдиної СРО, яка на мою думку згодом має отримати повну незалежність від Мін'юсту та слугувати виключно інтересам професії.

За вашими спостереженнями, який середній вік арбітражного керуючого в Україні? Чи можна стверджувати, що це професія «для дорослих»?

Питання віку або «дорослості» в професії АК – це більше не про паспорт, а про професійну зрілість та досвід. Переконаний, успішний АК повинен мати багаж практичних навичок, здобутих у класичних дисциплінах – в адвокатурі, управлінні бізнесом тощо. Середній вік активу професії за моїми спостереженнями близько – 35-45 років, хоча є успішні кадри як значно старшого, так і молодшого віку. Таке вікове розмаїття забезпечує правонаступництво та збереження традицій в професії, даючи можливість розвитку.

Строки перебування в професії теж є досить умовними. Адже дуже часто свідоцтво АК отримується для «прокачки» професійних можливостей в комплексному супроводі клієнта, особливо в сфері фінансових спорів та банкрутства. Такі АК часто поєднують свою діяльність з іншими суміжними професіями, маючи, наприклад, свідоцтво адвоката чи аудитора. Вони неохоче беруться за справи, які викидає судова рулетка, і як правило часто виходять з них за домовленістю з однією зі сторін. При цьому вони залишаються в професії і створюють статистику довгостроковості перебування в ній. Якщо говорити про активних, а не “сплячих” арбітражних керуючих, то визначальними є причини, через які вони прийшли в професію, та виклики, з якими вони стикаються. Якщо це свідомий вибір, за покликом душі, то високі шанси, що така особа надовго затримається в когорті «арбітражників». Якщо ж це робота «під клієнта», то строк перебування в професії може обмежуватися виконанням відповідних доручень.

Чому арбітражні керуючі приймають рішення йти з професії? Які цьому головні причини?

Якщо вибір професії здійснювався зріло та усвідомлено – то навряд чи без якихось форс-мажорів людина вирішить добровільно припинити свій статус, навіть з урахуванням невизначеності в питанні фінансування. Більш частими є ситуації, коли вихід з професії відбувається внаслідок застосування до АК дисциплінарного стягнення або інших форм впливу. Саме тут виникають більш серйозні питання, відповіді на які лежать в площині незалежності професії АК, самоврядності, відокремленості від органів юстиції. І саме це та больова точка, яка підлягає більш глибокому реформуванню, першим кроком якого, переконаний, стане створення єдиної СРО, що, сподіваюсь, згодом законодавчо переросте в повноцінне незалежне самоврядування.  

Кому підходить професія арбітражного керуючого? Який характер треба мати, щоб бути успішним у цій царині?

Звичайно, ця професія не для слабких духом. Але сама по собі твердість характеру, наполегливість, безкомпромісність та непоступливість власним принципам не забезпечить повноти успіху. АК – професія контрастів, в якій важливими також є одночасне поєднання працьовитості та мобільності, комунікативності та професійної хитрості, уваги до деталей та креативності. Чим більше подібних рис характеру – тим вищі шанси на успіх. Щодо професійних протипоказань – лінощі, небажання брати на себе відповідальність та пізнавати нове, недбалість та невміння доводити справу до кінця.

Чому школярі мріють стати юристами, лікарями та ІТ-спеціалістами, а не арбітражними керуючими?

Насправді, ситуація не є такою вже й песимістичною. Оскільки значна частина АК є правниками, а сам АК – апріорі ключова фігура у сфері господарського судочинства, то можна впевнено казати, що АК є однією із іпостасей юриста у дещо спрощеному розумінні школярів. Деякі з них підуть вчитися на юрфак, отримають доступ до практики й отримають шанс більш предметно зацікавитися професію АК. В такому випадку головне завдання для професійної спільноти – сформувати єдині правила гри та стандарти професії, вибороти законодавчі гарантії незалежності, зробити правильні та гучні меседжі щодо позитивної ролі професії у суспільстві.

Або використати перевірений та швидший метод – зняти мегакрутий екшн або телесеріал, де АК постав би в героїчному образі поборника справедливості, демонструючи усі принади професії та закохуючи в себе армії фоловерів, в тому числі й майбутніх «колег».