Тимчасово вилучене майно, використовувати або не використовувати - ось в чому питання!

Україна - молода країна, що розвивається. Її розвиток і становлення, як на внутрішній так і на міжнародній арені, супроводжується численними змінами і трансформаціями.
На наших очах мало не кожну наступну каденцію змінюється влада і політичний курс країни і цілком закономірно, що такі зміни призводять до глобальних правових змін. Юристи - люди, на долю яких випало право і одночасно обов'язок випробувати такі зміни.
Ще недавно ми звикали до існування таких органів як Національне антикорупційне бюро України та Державне бюро розслідувань, як уже багато з наших колег адвокатів можуть похвалитися значним досвідом взаємодії та парирування з цими органами в «вічну боротьбу Монтеккі і Капулетті» - захисту і звинувачення. Певна закономірність в діях співробітників правоохоронних органів, що стосуються їх діянь відносно тимчасово вилученого майна почала спостерігатися на початку 2019 року.
Під час проведення обшуку співробітниками правоохоронних органів вилучається майно, після вилучення, таке майно, в силу вимог ч. 2 ст. 168 Кримінально-процесуального кодексу України, набуває статусу тимчасово вилученого майна.
За логікою кримінального процесуального кодексу, слідчий або прокурор зобов'язані протягом певних термінів (не пізніше наступного робочого дня, або ж в деяких випадках протягом 48 годин) звернутися до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, інакше таке майно повинно бути негайно повернуто особі, у якого воно було вилучено.
Так і трапляється, правоохоронці звертаються з відповідними клопотаннями про арешт майна. Але тут необхідно зробити певне застереження, не чекаючи рішення суду про накладення арешту на майно та перехід такого майна в статус речових доказів, слідчі часто використовують таке майно в своїх цілях, наприклад, направляють його на проведення експертизи (стосується кримінальних проваджень порушених до вступу в законну силу нової редакції Кримінального процесуального кодексу України).
Слід зазначити, що навіть у випадках, коли суд відмовляє в накладенні арешту і у слідчого виникає обов'язок повернути майно власнику, його відразу не повертають, а обмежуються відпискою про неможливість повернення майна через його фізичну відсутність у слідчого, посилаючись на те, що майно буде повернуто після проведення експертизи.
Такі дії є протиправними, адже по загальній логіці законодавця всі дії щодо тимчасово вилученого майна повинні відбуватися після вступу в статус речового доказу і накладення на нього арешту.
Разом з тим, проблема з використанням тимчасово вилученого майна існує. Корінь цієї проблеми криється в трішки невизначеному і недостатньо детальному правовому статусі тимчасово вилученого майна, і порядку його зберігання, чим і активно користуються правоохоронці.
Обов'язок уповноваженої посадової особи забезпечити збереження тимчасово вилученого майна закріплено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що визначений у ст. 168 ч. 4 КПК України.
Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізація, технологічна переробка, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, збереження тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 N1104 (далі - порядок).
Згідно п. 27 Порядку збереження тимчасово вилученого майна до повернення його власнику в зв'язку з припиненням тимчасового вилучення забезпечується відповідно до пунктів 1 - 26 цього Порядку, тобто за тими ж правилами, що і для речових доказів.
У той же час п. 13 Порядку передбачено, що в разі виникнення необхідності в проведенні процесуальних дій з віддаленими (отриманими) речовими доказами слідчий, який здійснює кримінальне провадження, отримує з обладнаного приміщення або спеціального сейфа необхідну упаковку з речовими доказами або безпосередньо речові докази з прикріпленою биркою. У книзі обліку робиться відмітка про видачу речових доказів і про цілісність упаковки або бирки, що засвідчується підписом слідчого. Після закінчення процесуальних дій речові докази в належній упаковці або з прикріпленою биркою у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку, передаються на зберігання в обладнане приміщення або спеціальний сейф.
За логікою співробітників правоохоронних органів, оскільки тимчасово вилучене майно зберігається за такими ж правилами, що і речові докази, таке майно, так само як і докази може бути використано для проведення процесуальних дій.
Необхідно відзначити, що дане судження помилкове, адже склалося через перекручене розуміння і неточне нормативне закріплення поняття тимчасово вилученого майна. Пункти відповідного Порядку стосуються виключно порядку зберігання тимчасово вилученого майна, але ніяк не його використання.
Тимчасово вилучене майно має спеціальний - перехідний статус, оскільки виходячи з тлумачення норм Кримінально-процесуального кодексу України, у встановлені кодексом терміни таке майно повинно перейти в статус заарештованого майна або бути повернутим його власнику.
Таке майно до моменту визнання його речовим доказом і накладення арешту не набуває процесуальних правомочностей, поряд з речовими доказами.
Крім того таке майно має також невизначений статус щодо власника майна, оскільки в разі накладення арешту і надання йому статусу речового доказу, майно перейде у володіння правоохоронного органу, або ж, у разі накладення такого арешту, буде повернуто у володіння особи у якої його було вилучено.
До моменту накладення арешту на тимчасово вилучене майно, будь-які процесуальні дії з таким майном є протиправними.
Згідно п. 8 Порядку, відповідальним за зберігання речових доказів, які зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке виробництво.
Виходячи з приписів Положення, а також норм КПК збереження тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику забезпечується слідчим.
За умови того, що майно не отримало статус заарештованого майна та його подальша доля не була вирішена судом, використання такого майна в процесуальних діях слід розцінювати як забезпечення неналежного збереження майна і вчинення слідчим протиправних дій.
Відповідно, до результатів отриманих в процесі проведення протиправних процесуальних дій слід застосовувати принцип "отруєного дерева" і визнавати отримані, таким чином докази, неприпустимими.