В фокусі: Судова Реформа

«У влади немає єдиної концепції подальшого реформування системи правосуддя»

В рамках чергової серії реформування судової системи парламент вже прийняв закон, який передбачає «оптимізацію» органів суддівського управління і кадрове перезавантаження Верховного Суду і встановлює нові процесуальні фільтри для касаційного перегляду справ. На черзі - розгляд законопроєкту, що виключає з Конституції України положення про виключне право адвокатів на судове представництво. Про вплив законодавця на судову практику, можливість участі професійного співтовариства в реалізації реформ поговорили з Олегом Маліневським, партнером EQUITY, віце-президентом Асоціації Адвокатів України.

- Які чинники зумовлюють розвиток судової практики як сегмента ринку юридичних послуг?

- Судова практика продовжує утримувати першість на ринку юридичних послуг. Для багатьох юридичних компаній вона є основною. Судовий захист, мабуть, найбільш конкурентний сегмент послуг юристів. Це пояснюється в тому числі тим, що країна не повністю вийшла з чергової економічної кризи: у нас, на жаль, не створюються цивілізовані ринкові інструменти для запобігання суперечкам або для їх мирного врегулювання, особливо з питань проблемної заборгованості, неплатоспроможності і т.д. У нас де-факто немає рівності сторін. Наприклад, в кредитних спорах, найпоширенішій категорії справ, у боржника набагато гірша позиція, ніж у кредитора. Разом з тим у кредитора з держсектора немає стимулів для медіації та мирного врегулювання - будь-який крок посадових осіб держбанку в цьому напрямку може бути інтерпретований як кримінально каране порушення.

Зважаючи на неефективність законодавства основне навантаження покладається на суди і, відповідно, на судових юристів. Тому судова практика продовжує домінувати.

- Зараз реалізується черговий етап судової реформи. Чи передбачає він рішення проблем, про які ви говорите?

- Я б скоріше зазначив якусь невизначеність, яка продиктована саме позицією законодавця. Багато речей робляться без будь-якого пояснення або, навпаки, не робиться абсолютно нічого в ситуаціях, які потребують термінового вирішення.

У нас немає чіткого розуміння, куди ми далі рухаємося з судовою реформою. Якщо виходити з політичних заяв, попередня реформа нібито була поганою. А в чому конкретно поганою і що саме треба переробити, ніхто не говорить. При цьому пропонуються якісь тимчасові заходи, наприклад, прийнятий закон про касаційні фільтри,  який точково вирішує проблему окремих процесуальних зловживань. На мою суб'єктивну думку, цей закон певною мірою змінює принципи, на яких побудована вся система судоустрою. По суті, переглядається філософія діяльності касаційного суду. Причому робиться це досить кострубато, породжуючи нові проблеми в правозастосуванні.

У влади немає єдиної концепції подальшого реформування системи правосуддя. І, на жаль, юристи-практики змушені жити сьогоднішнім днем, вичавлюючи максимум правової позиції по кожній конкретній справі, а далі буде видно, який суд буде розглядати справу, за якими правилами буде подаватися касаційна скарга. Тобто, подаючи позовну заяву, ми не знаємо, яка судова інстанція винесе остаточне рішення. Відповідно, як ми можемо консультувати клієнтів з точки зору принципу правової визначеності?

У той же час судові юристи працюють в таких умовах вже давно. У перманентному стані реформування судової системи України перебуває з 1991 року. І за великим рахунком мета реформ не змінюється з року в рік. Єдине, що зараз поступово виноситься за дужки, - питання довіри до суду: всі починають розуміти, що це не може бути метою судової реформи, це похідне від її ефективності. Наскільки буде успішною судова реформа, настільки ми і зможемо говорити про довіру до суду.

Причому не слід забувати, що не можна вибудувати довіру до суду у вакуумі, у відриві від довіри до інших органів державної влади, зокрема, довіри до законодавця, який приймає закони, які суд згодом буде застосовувати. Повинні бути розділена відповідальність і розділена довіра. Суд повинен виносити остаточний вердикт, в якому закладені і законодавчі норми, і діяльність органів виконавчої влади, і рівень правосвідомості учасників правовідносин. Це комплексний продукт, але саме суд вважається крайнім.

- Причому досить часто критиком суду виступають інші держоргани ...

- Безумовно. У будь-якій незрозумілій ситуації називають винним саме суд. Це дуже просто і зручно.

Критерій довіри дає можливість при необхідності маніпулювати кадровими питаннями в судах будь-якої приходящої влади. І з’являється тенденція, що суд із незалежного органу перетворюється у виборний. Причому, як показує досвід останніх років, будь-яка нова влада буде зацікавлена в своєму «реформуванні» і «перезавантаженні», а починати потрібно неодмінно з Верховного Суду.

- Чи можна виключити із судової системи політичний фактор?

- На рівні норм Конституції України, що регламентують питання незалежності і призначення суддів, політичний фактор вже усунуто. Інша справа, як все реалізовано на практиці: закони у нас часто застосовуються не так, як написано, або приймаються нові закони, що суперечать Конституції. Недавнє рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційною ліквідації Верховного Суду України, напевно, лише перша ластівка. У тій ситуації, продиктованій, можливо, і благими намірами, фактор Конституції не був врахований.

Вплив політиків на суди, на жаль, не можна виключити. Це в тому числі питання менталітету і сприйняття впливу самими суддями, питання побудови діючої системи суддівського самоврядування, яка буде боротися проти будь-яких проявів впливу, в тому числі з боку правоохоронних та інших державних органів.

 - Наскільки представники професійної юридичної спільноти, насамперед адвокати, залучені зараз в процеси реформування системи правосуддя? Чи готова влада вас слухати і чути?

- Загальний недолік, який стосується не тільки адвокатської спільноти, в тому, що реформи зараз реалізуються швидко і без належного громадського та фахового обговорення. В таких умовах адвокати обмежені в можливостях впливу на побудову системи правосуддя.

Більш того, ми в якійсь мірі навіть позбавлені можливості конструктивно критикувати - про велику кількість ініціатив ми дізнаємося постфактум, при їх внесенні до сесійної зали. А зважаючи на ситуацію практики роботи монобільшості в парламенті не доводиться розраховувати на якесь серйозне обговорення. Відповідно, ми розуміємо, що дискусії, швидше за все, не дадуть результату, хоча і не залишаємо спроб розкрити ту чи іншу проблему і донести до законодавців, які можуть бути негативні наслідки прийняття того чи іншого закону.

Зараз основний постулат адвокатів - не нашкодити, не втратити те позитивне, що вже є. Коли немає чітких принципів реформування, чітких цілей, коли немає чіткої концепції, навіть найкращі наміри можуть призвести зовсім до протилежних результатів.

Ми, адвокати, що знаходяться на передовій правозастосування, прекрасно знаємо практичну сторону питання, на відміну від багатьох парламентарів. Прагнення адвокатів в даному випадку - бути не просто на сторожі захисту прав конкретної особи в судових справах, а виступати в якості правозахисного інституту по відношенню до органів влади, захищати суспільство в цілому. І це стосується не тільки реформ в галузі права.

Але пріоритет, безумовно, повинен бути відданий професійній юридичній сфері. І тут, на жаль, змушений констатувати великий дефіцит голосу адвокатури.

- А наскільки зараз консолідований цей голос, наскільки адвокатська спільнота єдина у відстоюванні своїх інтересів?

- Якщо говорити про права адвокатів, гарантії адвокатської діяльності, захисті прав клієнтів - в цьому адвокатура єдина. Дискусію можна вести хіба що про шляхи досягнення мети. Це в тому числі участь в різних комісіях, публічному обговоренні законодавчих ініціатив. Тут громадські організації, такі як асоціація адвокатів України та асоціація юристів України, знаходяться в менш привілейованому положенні, ніж Національна асоціація адвокатів України.

Великі надії покладаються на Андрія Костіна - коли він очолив парламентський комітет з питань правової політики, відкритість комітету і готовність до діалогу зросли. Розраховуємо на його сприяння в посиленні ролі адвокатури і наведення порядку в судовій системі.

- Напевно, одна з найбільш дискусійних ініціатив в контексті судової реформи - це скасування адвокатської монополії. Як ви оцінюєте цю пропозицію та її наслідки для адвокатів, їх клієнтів та судової системи в цілому?

- Я завжди говорив і буду говорити, що так звана монополія - ​​це не питання адвокатів, і тим більше не питання гонорарів адвокатів. Введення монополії, безумовно, стимулювало попит на послуги адвокатів, але явно не тих, хто нібито міг лобіювати її введення. Просто піти в суд з документами, підготовленими штатним юристконсультом, - це не сама кваліфікована і високооплачувана робота. До того ж було встановлено перехідний період, і багато юрисконсультів вже отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Більш того, можливість самопредставництва юридичних осіб зберігалася, а забезпечити представництво держорганів (що стало одним з аргументів на користь скасування монополії) можна і без внесення змін до Конституції України, що і продемонстрував прийнятий напередодні Дня адвокатури Закон № 390-IX.

Виключне право адвокатів на судове представництво - це до питання про філософію побудови системи правосуддя. Згадаймо: відповідні норми з'явилися в Конституції України за підсумками дискусії про якість правової допомоги та мінімізації зловживань, швидкості розгляду справ, якості судових рішень. Виходячи з таких позицій, скасування монополії можна вважати яскравим прикладом необдуманого кроку, вирваного із загальної концепції судової реформи. Виходить, що законопроект № 1013 спрямований проти якості правосуддя? Як видається, ця ініціатива не має концептуального обґрунтування. Ми ж не будемо виступати проти якості правосуддя, не будемо виступати проти того, що рівень відповідальності адвокатів за будь-які зловживання вище, не будемо забувати про те, що немає іншого професійного інституту, який дозволяв би на такому ж рівні надавати правову допомогу . Ми повинні пам'ятати про презумпцію: адвокат - це якість правової допомоги. Якщо ми говоримо про незалежне представництво, то забезпечити його може тільки інститут адвокатури.