Законопроєкт №3300: посилення незалежності чи тиск на КСУ?

«Завданнями Конституційного Суду України є забезпечення верховенства Конституції, її безпосередньої дії на території Української держави, відповідності нормативних правових актів органів державної влади Конституції України, утвердження законності у правотворчій діяльності та правозастосуванні», - так розпочинається пояснювальна записка до Проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо посилення незалежності та підвищення ефективності функціонування Конституційного Суду України», який 3 квітня 2020 р. зареєстровано у Верховній Раді України (№3300).

Проаналізувавши зміни, які, на думку ініціаторів законопроекту, покликані посилити  незалежність та підвищити ефективність функціонування Конституційного Суду України (далі – КСУ), сформуємо основні пропозиції та спробуємо зрозуміти істинні причини появи такого документу.

Так, Проєктом Закону №3300 пропонується:

1. Змінити місцезнаходження Конституційного Суду України – з м. Київ на м. Харків.

Перш за все варто зауважити, що така ініціатива не є новою. Подібні спроби щодо перенесення КСУ до Харкова були в далекому 2006 році.

Як вбачається із пояснювальної записки до законопроекту, на думку ініціатора, реалізація положень документу не потребуватиме додаткових видатків з Державного бюджету України. Нежитлові приміщення для розташування Суду у м. Харків можуть бути надані (передані) Державним управлінням справами, на балансі якого у м. Харків перебувають об’єкти нерухомості, які за своїми технічними характеристиками є придатними для розміщення Суду. Усі інші витрати, пов’язані з переміщенням Суду з м. Києва до м. Харків покриються за рахунок коштів, передбачених в Державному бюджеті України на забезпечення діяльності КСУ.

Однак важко погодитися із таким висновком, оскільки прийняття цього законопроекту вимагатиме суттєвих витрат з Держбюджету, які не передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Не викликає сумнівів той факт, що здійснення організаційних заходів на переведення КСУ до іншого міста потребуватиме значних додаткових коштів. Однак законопроект, всупереч вимогам регламенту Верховної Ради України, не супроводжується ні фінансово-економічним обґрунтуванням, ні пропозиціями щодо джерел покриття видатків з Державного бюджету та бюджету м. Харків на перенесення КСУ. Крім цього, законопроект не встановлює строків такого переміщення Суду.  

Переконаний, що зміна місцезнаходження – не проста процедура (як це видається на перший погляд авторам такої ініціативи), оскільки запропоноване місцезнаходження Суду  вимагатиме також паралельного вирішення ряду питань – вивільнення значної кількості працівників Суду, які не погодяться на переїзд в іншу місцевість, та виплати їм вихідної допомоги при звільненні (право на що передбачає ст. 44 Кодексу законів про працю), забезпечення житлом працівників Суду та їх сімей, що погодяться на переїзд, а також здійснення гарантійних та компенсаційних виплат таким працівникам відповідно до ст. 120 Кодексу законів про працю.

Також необхідно враховувати обставину, що не всі працівники Суду погодяться на переїзд до м. Харків і, згідно з ч. 4 ст. 32 Кодексу законів України про працю, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник  не  згоден  на  продовження  роботи в нових умовах,  то трудовий  договір  припиняється  за  п.  6  ст.  36 цього Кодексу. Ініціатори законопроекту не брали до уваги, що перенесення місцезнаходження Конституційного Суду України до м. Харків може бути безпосередньо пов’язане з проблемами його термінового і масового комплектування висококваліфікованими працівниками.

У результаті прийняття цього проекту, враховуючи, що проект не визначає часові рамки зміни місцезнаходження Суду та початку його роботи в м. Харків, буде порушена стабільність функціонування Конституційного Суду України.

2. Виключити із суб’єктів права на конституційну скаргу юридичних осіб.

Законопроектом №3300 пропонується внести зміни до ст. 56 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка, серед іншого, передбачає, що до суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права. Ініціатори законопроекту пропонують виключити словосполучення «публічного права» та фактично заборонити всім юридичним особам звертатись до Суду із конституційними скаргами.

У цій частині законопроект не відповідає вимогам Конституції України, адже нею встановлено, що кожному гарантується право звернутися із конституційною скаргою до КСУ з підстав, установлених Конституцією України, та у порядку, визначеному законом (ч. 4 ст. 55), та КСУ вирішує питання про відповідність Конституції України закону за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України (ст. 151-1). Зрозуміло, що законопроект не може суперечити та іти в розріз з гарантованими Конституцією правами.

Важливим положенням законопроекту в цьому ж напрямку є закриття конституційних проваджень за конституційними скаргами юридичних осіб, які вже перебувають на розгляді Суду. Таке пряме обмеження прав юридичних осіб, неможливість захистити свої права та інтереси шляхом подання конституційної скарги навряд чи знайде підтримку в експертів, зокрема наших іноземних партнерів, які всебічно підтримували введення інституту конституційної скарги в Україні.

Також ряд питань виникає до пропонованих законопроектом змін щодо одночасного надання щорічної оплачуваної відпустки всім суддям Суду, щодо ухвалення та виконання актів КСУ, які в цілому мають деструктивний характер.

При цьому в законопроекті містяться і позитивні моменти. Зокрема, найголовніший та надзвичайно необхідний для реалізації прав осіб поряд із зверненням із конституційною скаргою – внесення змін до адміністративного, цивільного та господарського процесуального законодавства щодо процедури перегляду судових рішень за виключними обставинами, передбачення можливості перегляду судових рішень, які виконані (чого станом на сьогодні реалізувати процесуально неможливо).

Щодо істинних причин законопроекту №3300.

У коментарі агентству «Інтерфакс-Україна» представник Президента України Володимира Зеленського в Конституційному Суді України Федір Веніславський вказав, що «Харків - давня юридична столиця України, з потужним інтелектуальним потенціалом, з найбільшою концентрацією вчених-правознавців, із хорошими традиціями проведення різних юридичних наукових форумів. Тому перенесення КС саме туди – цілком обґрунтована пропозиція. Більше того, розташування КСУ не в столиці держави є звичайною практикою для багатьох західних країн. А нинішнє приміщення КСУ, на мій погляд, можна буде запропонувати розглянути Президенту України Володимиру Зеленському як один із можливих варіантів розміщення нового Офісу Президента».

Насправді істинні причини появи законопроекту відомі лише його ініціаторам.

Перед розглядом та ухваленням Проекту Закону обов’язковим є врахування позицій самого КСУ, профільного комітету Верховної Ради України та фахівців Головного науково-експертного управління і Головного юридичного управління Апарату ВРУ.

Конституційний Суд України свою позицію щодо законопроекту вже висловив та зазначив, що «не схвалює спроб необґрунтованих законодавчих змін, які можуть погіршити права людини в Україні і наполягає, що такі зміни повинні ухвалюватися виважено, аргументовано, після проведення фахових дискусій із залученням експертів, у тому числі Венеційської комісії, про що неодноразово наголошувала Рада Європи».