Адвокатура vs силовики: законодавчий крок до змагальності

2025 рік став для адвокатури України часом безпрецедентних викликів, сколихнувши юридичну спільноту низкою резонансних процесуальних дій стосовно адвокатів. Не вдаючись до оцінки обґрунтованості цих випадків, що є виключною компетенцією суду, неможливо не помітити тривожну тенденцію: кримінальне провадження все частіше використовується як інструмент тиску на сторону захисту у відповідь на її активну професійну діяльність.

Така практика є особливо небезпечною, адже незалежність адвокатури – це ключова передумова для існування справедливого судочинства та реалізації фундаментального принципу змагальності сторін, і вона не може бути лише формально задекларована в законі, а повинна мати реальні, дієві механізми захисту. 

Важливо розуміти, що ці гарантії передусім необхідні не самим адвокатам, а їхнім клієнтам, до яких, як свідчить історія, може потрапити кожен, незалежно від службового рангу чи політичної партії. Адже принцип змагальності залишатиметься фікцією, а система правосуддя – неефективною, доки сторона захисту більш вразлива до тиску, особливо з боку її процесуальних опонентів. 

На жаль, сьогодні ця асиметрія систем захисту та обвинувачення є відчутною проблемою. Практика ініціювання необґрунтованих кримінальних проваджень проти адвокатів стала поширеним інструментом тиску як відповідь на їхню професійну діяльність. Такі дії, що часто є формою зловживання з боку правоохоронних органів, не лише підривають авторитет та незалежність адвокатури, а шкідливі для самої держави. Вони створюють «охолоджуючий ефект», змушуючи адвокатів окремих адвокатів діяти з острахом, чи навіть уникати певних клієнтів, нівелюючи гарантоване Конституцією України право особи на правничу допомогу. 

Саме тому, реєстрацію у Верховній Раді України законопроекту № 13453 від 07.07.2025 року «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та деяких інших законів України щодо посилення гарантій адвокатської діяльності» можна розглядати як очікувану відповідь на ці виклики. Його мета – не створення імунітету чи особливого привілею для адвокатури, а запровадження реальних, дієвих механізмів правового захисту. Це є фундаментальним кроком для переосмислення ролі професії в сучасних реаліях та визначення подальших змін у статусі адвокатури, що є необхідною умовою для розбудови правової держави.

Ключовий механізм: Згода ВРП як «інституційний фільтр»

Ключова новела законопроекту полягає у встановленні особливого порядку для найбільш чутливих процесуальних дій стосовно адвоката – затримання або обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до винесення обвинувального вироку, які пропонується робити лише за згодою Вищої ради правосуддя.

Імплементація цього запобіжника передбачає комплексний підхід через синхронізовані зміни до трьох ключових законів: Кримінального процесуального кодексу, Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону «Про Вищу раду правосуддя». 

Надання цих повноважень саме ВРП є концептуальним рішенням, адже ВРП – це незалежний конституційний орган державної влади, метою діяльності якого є зокрема додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Таким чином, цей орган пропонується наділити повноваженнями виступати в ролі «інституційного фільтра».

Важливість запропонованих змін полягає в тому, що розгляд питання про затримання адвоката виводиться на рівень колегіального органу, до складу якого, відповідно до статті 5 Закону «Про ВРП», входять представники всієї правничої спільноти: десятьох обирає з'їзд суддів, по двоє – Президент, Верховна Рада, з'їзд адвокатів, всеукраїнська конференція прокурорів та з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів, а Голова Верховного Суду є членом ВРП за посадою. Така структура перетворює ВРП на унікальний репрезентативний орган, де жодна з дотичних до судочинства та судоустрою професійних груп не має абсолютної більшості, що гарантує збалансований та неупереджений підхід, вільний від вузьких корпоративних інтересів, та має на меті унеможливити безпідставне переслідування.

І хоча для більшої захищеності професії, автори законопроекту могли би піти далі, передавши дану функцію органам адвокатського самоврядування. Але навіть існуюча редакція законопроекту є революційним кроком до посилення незалежності адвокатури, а збалансованість відформованого складу ВРП запобігатиме будь-яким звинуваченням у заангажованості пропонованого механізму гарантій.

Запобіжники від зловживань

Розуміючи, що ідея посилення гарантій адвокатів в принципі, а особливо в такий  рішучий спосіб викликатиме супротив та критику, особливо з боку правоохоронців (цілком природня реакція), як аргумент в дискусії на користь його прийняття варто звернути увагу на пропоновані авторами запобіжники можливих зловживань:

1. Роль ВРП. Сам по собі вибір органу є важливою гарантією. Як показують сучасні реалії, – гарантія у виді надання згоди на тимчасове обмеження свободи  адвоката особою з лімітованого переліку ТОП прокурорів не є ефективним, оскільки це представники сторони обвинувачення. Натомість  ВРП представляє усіх стейкхолдерів системи судочинства, є незалежним та рівновіддаленим до кожного з них, і що важливо –  є незалежним одночасно від адвокатів чи прокурорів та суддів. 

2. Відсутність абсолютного імунітету. Гарантія не поширюється на випадки затримання адвоката під час або відразу ж після вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (in flagrante delicto). Це унеможливлює уникнення відповідальності за очевидні злочини.

3. Функція фільтра, а не заборони. Законопроект не забороняє розслідування проти адвокатів. Він лише встановлює, що для застосування найсуворіших заходів примусу сторона обвинувачення має надати ВРП вмотивоване подання, що містить конкретні факти і докази. Це змушуватиме правоохоронні органи готувати бездоганну доказову базу, яка  як правило є вкрай дефектною у сфабрикованих кейсах з метою процесуального тиску.

Таким чином, законопроект не створює абсолютного імунітету, а запропонований механізм є виваженим та збалансованим підходом, який захищає від зловживань, але не від відповідальності. 

Відновлення процесуального балансу: Адвокат vs. Держава

Чи є запропонований механізм винятковим привілеєм для адвокатів? Однозначно ні. Це захист для їхніх клієнтів, якими потенційно може стати будь-який громадянин. Його мета – не створення імунітету, а відновлення процесуального балансу, без якого фундаментальний принцип змагальності, закріплений у процесуальних кодексах України, залишається лише формальною декларацією.

Слід визнати, що на сьогодні спостерігається значна асиметрія можливостей: з одного боку сторона обвинувачення, представлена потужним репресивним апаратом, яка володіє всіма інструментами примусу, тоді як з іншого – сторона захисту в особі адвоката, що діє на захист інтересів клієнта, таких симетричних гарантій позбавлена. Коли захисника можна легко вивести з процесу або залякати загрозою затримання, змагальність перетворюється на її імітацію, а право на захист стає ілюзорним. Для забезпечення справжньої змагальності ця асиметрія має бути збалансована відповідними процесуальними гарантіями для сторони захисту. 

При цьому варто наголосити, що ідея надання адвокату особливого процесуального статусу не є новою для українського законодавства. Чинна редакція статті 481 КПК України вже передбачає, що повідомити адвокату про підозру може виключно Генеральний прокурор, його заступник або керівник обласної прокуратури.

Таким чином, законодавець вже визнав, що професійна діяльність адвоката потребує додаткових гарантій від безпідставного переслідування на початковому етапі. Запропонований законопроект логічно продовжує та поглиблює цей підхід. Якщо держава вже захищає адвоката від необґрунтованої підозри, то тим більше вона має захистити його від необґрунтованого затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи арешту – найбільш суворих заходів процесуального примусу.

Цей підхід повністю відповідає загальній логіці побудови системи правосуддя, де для ключових учасників передбачені схожі запобіжники. Зокрема, ідентичний механізм отримання згоди ВРП на затримання, утримання під вартою чи арешт вже діє щодо суддів (стаття 482 КПК України). 

Водночас саме для представників сторони обвинувачення вже існують значні гарантії, що захищають їх від необґрунтованого тиску: 1) Спеціальний порядок повідомлення про підозру прокурорам, слідчим, детективам, що здійснюється виключно прокурорами найвищого рівня (ст. 481 КПК України); 2) Спеціалізований суб’єкт розслідування в особі Державного бюро розслідувань, до підслідності якого належать злочини, вчинені правоохоронцями (ст. 216 КПК України). Ну і будемо відвертими, подібний «тиск» з боку правоохоронців по відношенню до своїх колег не є загрозою одного рівня, порівнюючи його з тиском, що коїться по відношенню до адвокатів, а віднедавна і суддів. 

Натомість адвокат, який професійно опонує системі обвинувачення, наразі позбавлений симетричних гарантій від найбільш жорстких форм тиску – затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та арешту. Саме ці дії, а не подальший вирок щодо адвоката, часто є основною та єдиною метою агресивних дій правоохоронців у провадженнях щодо адвокатів. 

Саме тому запровадження зовнішнього та незалежного фільтра в особі Вищої ради правосуддя є логічним і необхідним кроком. Законопроект не створюватиме законодавчий прецедент, а уніфікує та систематизує підходи, поширюючи доцільний та вже апробований механізм, який існує щодо суддів на інститут адвокатури. Це не наділяє адвокатів імунітетом, а лише виводить питання про їх затримання на вищий, колегіальний та професійний рівень розгляду, що є необхідною умовою для утвердження справжньої змагальності, де адвокат може вільно та без страху виконувати свою конституційну функцію, виступаючи рівноправним опонентом у судовому процесі.

Системний ефект реформи

Запровадження дієвих гарантій, зокрема через механізм отримання згоди ВРП, є тією необхідною умовою, що дозволить адвокатам виконувати свою конституційну функцію ефективно та без остраху. Вплив такого кроку є комплексним:

1. Для адвокатури – це створення фундаментального рівня професійної безпеки, що дозволить адвокатам виконувати свою конституційну функцію ефективно та без неправомірного тиску чи втручання, особливо у складних, резонансних та політично чутливих справах, де ризик тиску є найвищим. 

2. Для громадян та бізнесу – це реальне зміцнення конституційного права на професійну правничу допомогу. Адже незалежний та захищений адвокат, що діє без остраху та не під тиском з боку правоохоронців – це запорука якісного захисту інтересів особи та справедливого суду. 

3. Для системи правосуддя – це крок до реального, а не декларативного, утвердження принципу змагальності, що стимулюватиме сторону обвинувачення доводити свою позицію виключно силою доказів, а не тиском на процесуального опонента. Як наслідок – це сприятиме підвищенню рівня довіри суспільства до правосуддя в цілому.

Гармонізація з європейськими та міжнародними стандартами

Ідеї, запропоновані у цьому законопроекті, не є суто українською новелою, а відповідають загальноєвропейській та світовій тенденції посилення захисту правничої професії. Як член Ради Європи та Організації Об'єднаних Націй, Україна має орієнтуватися на стандарти, що вироблені цими організаціями та міжнародною спільнотою.

Фундаментальні гарантії незалежності адвокатів були закладені ще у 1990 році у Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам. 

Стаття 16 цього документа прямо зобов'язує уряди забезпечити, щоб адвокати могли «здійснювати свої професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання». Не менш важливою є стаття 18, яка встановлює ключовий принцип: «Адвокати не повинні ідентифікуватися з клієнтами та їх справами у зв'язку з виконанням професійних обов'язків». Саме порушення цього принципу часто стає першопричиною тиску на захисників.

Цю позицію підтверджує і Рекомендація № R (2000) 21 Комітету Міністрів Ради Європи про свободу професійної діяльності адвокатів, яка закликає вживати всіх необхідних заходів для захисту свободи професійної діяльності адвокатів без неналежного втручання з боку влади. У документі прямо зазначено: «Адвокати не повинні потерпати або опинятися під загрозою санкцій чи тиску, якщо вони діють у відповідності зі своїми професійними стандартами».

Більш сучасні документи лише підтверджують актуальність цієї проблеми.

Резолюція 44/9 Ради ООН з прав людини від 16 липня 2020 року засуджує «дедалі частіші напади на незалежність … адвокатів … зокрема погрози, залякування та втручання у виконання ними своїх професійних функцій». Резолюція закликає держави вживати «ефективні законодавчі … заходи, які дозволять їм виконувати свої професійні функції без втручання, утисків, погроз чи залякування будь-якого роду». Запропонований законопроект є саме таким заходом.

Новітнім документом, що кодифікував ці стандарти, є Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката (ухвалена 12 березня 2025 року). 

Стаття 9 Конвенції «Заходи захисту» прямо зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб адвокати могли здійснювати свою діяльність, не стаючи об'єктом переслідувань або неправомірного втручання, та проводити оперативні розслідування за фактами тиску.

Таким чином, запровадження запропонованого законопроектом механізму – отримання згоди на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та арешт від незалежного конституційного органу, яким в українській правовій системі є ВРП, є не лише логічним, але й необхідним кроком для практичної реалізації цих міжнародних стандартів, що вироблялися протягом десятиліть.

Визнання проблеми на найвищому рівні: погляд з Києва та Страсбурга

Сам факт подання цього законопроекту народними депутатами свідчить про усвідомлення проблеми на найвищому законодавчому рівні. Ця ініціатива не є ізольованою, а розглядається в контексті ширшого бачення реформи сектору юстиції, нагальна необхідність проведення якої, зокрема, в розрізі посилення спроможності правничих професій, сьогодні є постійною темою на найвищому державному рівні, особливо в контексті євроінтеграційних процесів. Ця ініціатива є першим кроком на шляху до анонсованої трансформації інституту адвокатури.

Так, Віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України – Міністр юстиції Ольга Стефанішина, говорячи про дорожню карту з питань верховенства права, прямо заявила про плани щодо «комплексної трансформації адвокатури». Це підкреслює, що уряд розглядає посилення адвокатури не просто як професійне питання, а як невід'ємну складову євроінтеграційного треку України, зокрема в рамках переговорного процесу по Кластеру 1 «Основи», тобто як частину виконання стратегічного державного завдання.

Цей погляд повністю поділяють і ключові європейські інституції. У нещодавньому Меморандумі Уповноваженого Ради Європи з прав людини від 8 липня 2025 року, присвяченому елементам миру для України, прямо наголошується на важливості створення «сильного та незалежного громадянського суспільства, правозахисників та медіа». У документі підкреслюється, що «правозахисники, включно з адвокатами … мають працювати в безпечному середовищі, вільному від переслідувань». 

При цьому стурбованість європейських партнерів викликають цілком конкретні форми тиску: Уповноважений окремо вказав на застосування «персональних санкцій» проти громадян в обхід судових механізмів та на повідомлення про «вибіркове використання військового набору» для обмеження свободи слова.

Також у Меморандумі зазначено на необхідності створення «демократичного, правозахисного та ефективного сектору юстиції», що є критично важливим для євроінтеграційних прагнень України.

Таким чином, в урядових кабінетах Києва і в коридорах Страсбурга сьогодні сформувалася спільна позиція. Вона перетворює посилення адвокатських гарантій на точку, де політична воля української влади до реформ зустрічається з фундаментальними вимогами її ключових європейських партнерів. 

Цей подвійний сигнал створює потужний синергетичний ефект, й ігнорувати його – означало б не просто бездіяльність, а прямий саботаж власного європейського майбутнього. Саме тому ухвалення цих змін є вже не політичним вибором, а рішучим іспитом на відповідність України заявленому європейському курсу. 

Висновки: Фундаментальний крок до переосмислення статусу адвокатури

Отже, значення цього законопроекту виходить далеко за межі його безпосередньої захисної функції. Його ухвалення стане фундаментальним та рішучим кроком до переосмислення самої ролі та статусу адвокатури в системі правосуддя України.

Йдеться про зміну парадигми – від сприйняття адвоката як виключно надавача правових послуг до його утвердження як рівноцінного та конституційно захищеного стовпа правосуддя, що стоїть поруч із судом та стороною обвинувачення. Встановлюючи симетричні гарантії, держава визнає, що функція захисту є такою ж важливою для правосуддя, як і функція обвинувачення чи суду, і тому потребує аналогічного рівня інституційного захисту.

Тому, запропонована реформа є наріжним каменем для подальших змін у статусі адвокатури. Прийняття цього закону здатне закласти фундамент для подальшої комплексної трансформації професії, адже забезпечивши базовий рівень професійної безпеки, можна переходити до наступних, більш вимогливих до адвокатури, етапів реформи.

Саме такий комплексний підхід — від створення гарантій безпеки до подальшого підвищення стандартів професії — і є тією стратегічною інвестицією у майбутнє правової системи, про яку йдеться. Його прийняття стане важливим кроком на шляху до побудови в Україні правової держави європейського зразка, де права людини є найвищою цінністю, а незалежна та сильна адвокатура виступає її непорушним форпостом.