Банкрутство платоспроможного боржника: міф чи реальність
Відкриття процедури банкрутства щодо підприємства, яке функціонує та володіє активами, стає дедалі частішим явищем в українській судовій практиці. Це створює значну проблему не тільки для самого підприємства боржника, а й для економіки країни. Ініціювання справи про банкрутство за відсутності реальних ознак неплатоспроможності боржника заподіює суттєву шкоду таким підприємствам, оскільки супроводжується публікаціями про початок процедури банкрутства та відображенням підвищеного ризику в інформаційно-аналітичних онлайн-системах, що, відповідно, призводить до негативного впливу на ділову репутацію, відмову контрагентів від подальшої співпраці, пред’явлення вимог про дострокове виконання зобов’язань інших кредиторів, а також створює перешкоди для залучення банківського кредитування та участі у тендерах.
Такі наслідки потенційно можуть призвести до реальної неплатоспроможності фінансово здорового підприємства. Навіть подальше закриття провадження у справі про банкрутство вимагатиме значного часу та зусиль, протягом якого підприємство продовжуватиме відчувати негативний вплив.
Від вимог до спрощення: еволюція законодавства
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про відновлення платоспроможності) вимагав від кредитора вчинення низки дій перед зверненням із заявою про банкрутство:
- попереднього звернення до суду з позовом;
- отримання судового рішення;
- ініціювання виконавчого провадження.
Ці дії слугували механізмом перевірки добросовісності заявника. Відкрити справу про банкрутство можна було лише за умови, що боржник, попри наявність судового рішення і виконавчого документа, не виконує своїх зобов’язань, тобто має ознаки неплатоспроможності.
У межах Кодексу України з процедур банкрутства законодавець ліквідував ці «фільтри» та запровадив спрощену модель. Цей крок був покликаний зменшити навантаження на суди та стимулювати боржників своєчасно розраховуватися з кредиторами. З іншого ж боку, таке спрощення створило простір для зловживань кредиторів, особливо у випадках, коли боржник фактично є платоспроможним.
Платоспроможність як центральне поняття
Відповідно до статті 1 КУзПБ під неплатоспроможністю розуміється неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому Кодексом.
Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість (чч. 1, 3 ст. 39 КУзПБ).
Отже, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство, господарський суд зобов’язаний дослідити наявність підстав для цього, а також встановити наявність або відсутність ознак неплатоспроможності боржника, можливості чи неможливості виконати останнім свої зобов’язання в інший спосіб, аніж через процедуру банкрутства.
І хоча перевірка наявності підстав для відкриття провадження покладається на господарський суд, останній формально не має права відмовити у відкритті провадження, навіть якщо боржник є платоспроможним, оскільки КУзПБ встановлює лише три підстави для відмови (ч. 6 ст. 39 КУзПБ):
- наявність спору про право;
- погашення боргу до підготовчого засідання;
- подання заяви проти оптового постачальника електроенергії.
Як бачимо, достатність майна чи коштів для задоволення вимог відповідно до КУзПБ не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Такий підхід нівелює значення принципу справедливого балансу між інтересами кредитора та боржника, який лежить в основі інституту банкрутства, а також нівелює повноваження суду першої інстанції перевіряти можливість боржника виконати свої майнові зобов’язання.
Процедура як засіб тиску
Спрощений порядок відкриття провадження у справі створює ризики для боржників у вигляді тиску з боку недобросовісних кредиторів, які подають заяви про банкрутство за відсутності ознак неплатоспроможності.
У поєднанні з мораторієм на задоволення вимог кредиторів така ситуація може фактично паралізувати фінансову діяльність боржника.
Відкриття провадження у справі про банкрутство часто створює репутаційні ризики для юридичних осіб, оскільки супроводжується публікаціями про початок процедури; інформаційно-аналітичні онлайн-системи відображають наявність підвищеного ризику в роботі з такою юридичною особою, що дає негативний сигнал для контрагентів, які можуть відмовитися від подальшої співпраці або пред’явити вимогу про дострокове виконання зобов’язань, що суттєво впливає на діяльність боржника та загрожує реальною неплатоспроможністю фінансово здорового підприємства.
Проте питання закриття справи про банкрутство, як правило, можливе лише на стадії підсумкового засідання на підставі п. 11 ч. 1 ст. 90 КУзПБ, тобто вже після затвердження вимог кредиторів, формування реєстру кредиторів та аналізу фінансово-господарського стану підприємства. Таким чином, закриття провадження у справі про банкрутство платоспроможного підприємства, який має можливість виконати поточні зобов’язання, вимагатиме значного періоду часу (від 4 до 12 місяців), що в умовах вказаних вище ризиків створюватиме негативний вплив на поточну діяльність підприємства.
Судова практика: пошук балансу
На сьогодні судова практика не містить однозначної відповіді на запитання, як має діяти суд у випадку встановлення відсутності ознак неплатоспроможності боржника.
Вирішуючи справу № 911/2043/20, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 звернула увагу на те, що норми ч. 6 ст. 39 КУзПБ, як і інші положення Кодексу, не містять окремого визначення такої підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, як необґрунтованість/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора, однак (беручи до уваги визначений ч. 1 ст. 39 КУзПБ обов`язок суду щодо перевірки обґрунтованості вимог заявника) протилежний підхід, тобто відкриття провадження за цих умов, матиме наслідком порушення прав та інтересів боржника, інших його кредиторів та в цілому суперечитиме спрямованості законодавства у сфері неплатоспроможності.
Водночас обставини, що мали місце у вказаній справі, стосувалися відсутності будь-якого підтвердження заборгованості боржника перед кредитором, що виключало можливість визнання таких вимог.
Верховний Суд обґрунтовано зазначив, що відсутність прямої норми у КУзПБ щодо відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство з підстави непідтвердження вимог ініціюючого кредитора (їх відсутності) в останнього не може свідчити про неможливість постановлення судом ухвали про відмову, і в цьому випадку доцільним є використання концепції недостатньої якості закону, в межах якої слід застосовувати норму, що є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних правовідносин.
Слід враховувати, що необґрунтованість/непідтвердження кредиторських вимог дійсно є близьким за змістом до ситуації наявності спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Водночас питання платоспроможності боржника має дещо відмінний характер.
В аспекті досліджуваного питання слід також звернути увагу на справу № 916/3704/20. У цій справі суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу підготовчого засідання про відкриття провадження у справі про банкрутство, визначив таку підставу для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство за заявою ПрАТ “ФК «Чорноморець», як усунення зловживання боржника своїм правом на подання заяви.
Колегія суддів Касаційного господарського суду визнала таку позицію апеляційного суду помилковою та зазначила, що норми чинного КУзПБ, зокрема ст. 39, містять лише дві підстави для відмови, серед яких відсутня така підстава, як усунення зловживанням своїм правом (постанова у справі № 916/3704/20 від 03.11.2021).
Таким чином, наразі на практиці існують дві протилежні позиції Верховного Суду, які стосуються можливості/неможливості розширювального тлумачення переліку підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Застосування другого підходу, на наше переконання, матиме наслідком породження правової колізії, за якої, з одного боку, суд зобов’язаний перевірити обґрунтованість заяви та наявність ознак неплатоспроможності, а з іншого — позбавлений можливості відмовити у відкритті провадження, навіть якщо такі ознаки відсутні.
Необхідність законодавчих змін
З метою забезпечення балансу між інтересами кредитора, боржника та інших учасників процедури доцільним є розширення положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ шляхом доповнення її пунктом, за яким суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство, якщо відсутні ознаки неплатоспроможності боржника.
До внесення змін, на нашу думку, судам слід розширено тлумачити положення ч. 6 ст. 39 КУзПБ у її системному взаємозв’язку з іншими статтями КУзПБ, які визначають процедуру та правила відкриття провадження у справі про банкрутство, а також визначають основні завдання та мету процедури.
Цікавий підхід щодо визначення ознак неплатоспроможності передбачено у законодавстві Франції. Головною метою французького законодавства про неспроможність є збереження ділової активності та робочих місць одночасно з очищенням боргів, де це можливо. Цей принцип особливо помітний у процедурах реабілітації та захисту, які надають компаніям можливість реструктуризувати свою діяльність. “Припинення платежів” (cessation de paiements) є ключовою правовою умовою для ініціювання процедур судової реорганізації або ліквідації. Компанія перебуває у стані припинення платежів, коли її грошових потоків більше не вистачає для погашення її зобов’язань із наявних активів. Наявні активи включають готівку та легко мобілізовані активи, які можуть бути негайно використані для погашення боргів.
Таким чином, законодавство Франції містить той баланс, який захищає боржників від штучних, необґрунтованих банкрутств, та передбачає необхідність проходження тесту на наявність активів і тривалість строку, протягом якого компанія не виконує зобов’язання перед кредиторами.
На нашу думку, доцільно було би передбачити в КУзПБ можливість погасити заборгованість ініціюючого кредитора не тільки під час підготовчого засідання, а й протягом 3 місяців за умови наявності достатньої кількості активів.
Отже, структура ініціювання процедур банкрутства має не тільки створювати широкі можливості для кредиторів, а й передбачати сильні стимули та механізми для боржників проактивно вирішувати тимчасові фінансові труднощі або доводити свою платоспроможність, адже процедура банкрутства щодо боржника становить публічний та приватний інтерес одночасно.