НБУ може порушувати права власників банків завдяки тому, що регулятор частково виведений з-під судового контролю

Останньою радикальною реформою банківського законодавства було прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (надалі – «Закон 590-ІХ»). Однак, ані цей закон, ані інші законодавчі акти не вирішили існуючі проблеми та не допомогли досягти балансу між захистом прав вкладників і держави з одного боку та прав добросовісних акціонерів банків з іншого.

Сьогоднішня редакція Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» також містить прогалини законодавчого регулювання в сфері виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації в розрізі правовідносин між його акціонерами та регулятором.

Закон 590-ІХ суттєво обмежив права акціонерів банків на захист прав у справах, пов’язаних із виведенням комерційних банків з ринку, оскарження процедур введення тимчасової адміністрації та/або ліквідації банків:

1)   звузив підстави для судового перегляду рішень НБУ та ФГВФО;

2)  обмежив застосування певних способів захисту, які б могли бути ефективними;

3) передбачив, що процедура виведення банку з ринку не може бути зупинена або скасована навіть у випадку отримання відповідного рішення суду, яким би встановлювалось незаконність індивідуальних рішень НБУ та ФГВФО.

Тож тепер єдиним способом захисту акціонерів банку (який пропонує чинне законодавство) є подання позову про відшкодування завданих збитків протиправними діями НБУ та ФГВФО.

Отже, навіть якщо НБУ помилково запровадить тимчасову адміністрацію/ліквідацію банку, який є фінансово спроможним та відповідає нормативам, таке рішення не може бути зупинене та скасоване.

Звісно, з точки зору захисту інтересів осіб, які постраждали за наслідками протиправних дій НБУ та ФГВФО, це неприйнятно.

Кожен чиї права були порушені має право на ефективний засіб юридичного захисту, що матиме найбільший ефект. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та чи призведе задоволення вимоги до дійсного захисту інтересу банку без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Одним із ефективних способів є відновлення функціонування банку та повернення його акціонерам (власникам) у формі станом на момент запровадження незаконних процедур виведення банку з ринку.

Наразі законодавець по суті вивів НБУ та ФГВФО з-під судового контролю, заборонивши перевіряти законність їхніх дій щодо виведення комерційних банків з ринку. Відповідно, відсутність такого судового контролю призводить до зловживань з боку цих органів, що порушують основоположні права власників банку, в тому числі права на мирне володіння своїм майном. Широка дискреція в повноваженнях без належного контролю завжди є полем можливості для порушень.

Крім цього, наявні непоодинокі випадки, коли власники банків ще до прийняття Закону 590-ІХ отримували рішення судів про скасування процедур виведення банків з ринку та зобов’язання НБУ повернути банківську ліцензію і відновити функціонування банку. Проте НБУ залишав такі рішення судів без виконання, порушуючи норми законодавства (приклад виведення ПАТ «УкрІнБанк» з ринку).

Інститут виведення банків з ринку має бути належним чином переглянутий та реформований з позиції рівномірного та ефективного захисту інтересів у трикутнику «банк-держава-вкладник» з урахуванням:

a)  Забезпечення судового контролю над діями Національного банку України щодо запровадження механізмів виведення банків з ринку;

b)    Забезпечення можливості застосовування ефективних способів захисту порушених прав банків та їх власників за певних умов;

c)  Можливість скасування процедур виведення банків з ринку шляхом застосування особливих механізмів (укладення мирової угоди, яка має затверджуватись судом, запровадження перехідного періоду під детальним наглядом з боку НБУ, достатність активів для погашення всіх вимог вкладників тощо);

d)    Можливість існування юридичної особи без статусу банку за певних умов;

e)  Перегляд ефективності діяльності ФГВФО щодо розпродування активів банків за значними дисконтами, які інколи становлять 95%.