Вирішення іпотечних спорів під час дії воєнного стану
Агресія рф проти України та запровадження правового режиму воєнного стану зумовили виникнення економічної нестабільності та фінансової невизначеності у нашій державі, що одразу відчутно відобразилося на збільшенні кількості кредитних та іпотечних спорів. Приріст таких справ свідчить про зниження рівня платоспроможності боржників і неможливість виконання своїх зобов'язань перед кредиторами та є показником фінансових труднощів, з якими стикаються іпотекодавці в умовах воєнного стану.
Пропонуємо розглянути основні зміни, яких зазнало законодавство у сфері кредитних та іпотечних правовідносин у зв'язку із запровадженням воєнного стану, та практику застосування судами таких норм під час вирішення іпотечних спорів.
Зокрема, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 р. № 2120-IX у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України розділ VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про іпотеку" доповнено пунктом 5-2 такого змісту:
"5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія:
- статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки);
- статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки);
- статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти);
- статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону".
З аналізу зазначеного вище положення вбачається, що цю норму застосовують за наявності таких критеріїв:
- нерухоме майно належить фізичній особі;
- нерухоме майно передано в іпотеку за споживчим кредитом;
- зобов'язання виникло за договорами, які укладено до 17 березня 2022 року, за умови, що після 17 березня 2022 року до них не вносили зміни в частині продовження строків виконання зобов'язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.
Зазначена норма також має ретроспективний характер. Зупиняється дія статей 37, 38, 40, 41, 47 цього Закону, починаючи з 24 лютого 2022 року на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення.
Доповнення розділу VI "Прикінцеві положення" ЗУ "Про іпотеку" пунктом 5-2 може створити уявлення про те, що позови іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить фізичним особам і перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, не можуть бути задоволені.
Якщо розглядати реалізацію права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки (стаття 37 цього Закону) або на продаж предмета іпотеки (стаття 38 цього Закону) як комплекс дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки, така конструкція норми фактично унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у визначені способи.
Наведене дає підстави для висновку про можливість задоволення позовів, пов'язаних із неправомірністю таких дій, учинених у період із 24 лютого 2022 року на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення.
Пункт 5-2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про іпотеку" не містить статтю 39 цього Закону про реалізацію предмета іпотеки за рішенням суду. Зупинено лише дію статей 41, 47 у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах.
Отже, іпотекодержатель у період із 24 лютого 2022 року на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення не позбавлений права звернутися до суду з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Проте виконання рішення має бути зупинено на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення.
Дію статті 40 Закону України "Про іпотеку" (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти) також зупинено.
Отже, у разі задоволення таких вимог виконання судового рішення у цій частині також підлягає зупиненню на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення.
Зазначену правову позицію підтверджують висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.06.2022 р. у справі № 296/7213/15, від 29.06.2022 р. у справі № 201/9754/17, від 13.07.2022 р. у справі № 202/939/18.
Логіка Верховного Суду полягає в тому, що п. 5-2 розділу VI "Прикінцеві положення" ЗУ "Про іпотеку" не виключає положення, що закріплюють право іпотекодержателя звернути стягнення на іпотечне майно, а лише зупиняє їх дію на час воєнного стану і 30 днів після його завершення. Це не може скасовувати права іпотекодержателя звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. А тому не можна вважати законними й обґрунтованими рішення судів про відмову в задоволенні позовів про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на п. 5-2 розділу VI "Прикінцеві положення" ЗУ "Про іпотеку".
Указані постанови Верховного Суду також внесли корективу у звичну позицію, що суд у резолютивній частині рішення не зобов'язаний окремо прописувати положення про зупинення його виконання.
Отже, Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 р. у справі № 202/939/18 у висновках за результатом розгляду касаційної скарги, погоджуючись із судом першої інстанції щодо задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, окремо зазначив про необхідність додавання вказівки про зупинення виконання відповідного рішення суду в цій частині.
Відсутність підстав, визначених п. 5-2 розділу VI "Прикінцеві положення" ЗУ "Про іпотеку", які унеможливлюють виконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, не є єдиними перепонами на шляху захисту прав кредитора. Іпотечне майно може перебувати в районі тимчасової окупації або активних бойових дій, на що суд обов'язково зверне увагу в контексті визначення стану предмета іпотеки та взагалі його фізичного існування.
Окрім цього, змін зазнали і положення, що регулюють порядок примусового виконання судових рішень.
Зокрема, розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження" доповнено низкою пунктів, що унеможливлять звернення стягнення на майно певних боржників, серед яких:
- ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень щодо вказаної юридичної особи зупиняються до 01.01.2025 відповідно до п. 1 4 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження");
- підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України (вчинення виконавчих дій щодо вказаних осіб зупиняються на період дії воєнного стану, відповідно до абз. 2 пп. 5 п. 102 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження");
- АТ "Українська залізниця" (вчинення виконавчих дій щодо вказаної юридичної особи зупиняються до припинення або скасування воєнного стану, відповідно до п. 103 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження").
Зазначені винятки не мають суттєвого впливу з огляду на обмежене коло відповідних осіб та їх особливе значення для держави.
Поруч із цим є більш масштабне обмеження можливості іпотекодержателя виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, установлене абз. 4 пп. 5 п. 102 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження".
Згідно з цим положенням забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої рф території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).
Перелік відповідних територій затверджує наказом Міністерство з питань реінтеграції тимчасовоокупованих територій України. Чинний перелік затверджено наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 р. № 309.
Зазначений перелік розподілено на:
I. Території, на яких ведуться (велися) бойові дії;
1. Території можливих бойових дій;
2. Території активних бойових дій;
3. Території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси;
II. Тимчасово окуповані рф території України.
Деякі території внесено до цього переліку ретроспективно, тобто для них визначеною є дата завершення можливості бойових дій / активних бойових дій / окупації, про що міститься відповідна примітка.
За загальним правилом території можливих бойових дій, для яких не визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації російською федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або є тимчасово окупованими рф (п. 1 постанови КМУ від 06.12.2022 р. № 1364).
Натомість у цьому правилі є виняток. Зокрема, прирівнювання територій, для яких не визначено дату припинення можливості бойових дій, до територій, на яких ведуться бойові дії, не застосовують до: зупинення вчинення виконавчих дій, заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень у випадках, установлених пунктом 102 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження".
Тобто відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів примусового виконання рішення є неможливим лише на тимчасово-окупованих територіях і територіях активних бойових дій, відповідно до переліку, зазначеного вище.
Тут варто звернути увагу на поширену помилку, яка полягає у висновку, що якщо місце проживання або місцезнаходження боржника розташоване на території активних бойових дій чи тимчасової окупації, то відкриття виконавчого провадження є забороненим.
На неможливість відкриття виконавчого провадження часто посилаються підприємства, чиє місцезнаходження зареєстровано на території ведення бойових дій або тимчасово окупованих територія, з метою уникнення відповідальності. Інколи такої самої помилки припускаються й самі виконавці, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження / повертаючи виконавчі документи стягувачам.
Водночас установлена абз. 4 пп. 5 п. 102 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про виконавче провадження" заборона стосується саме місця відкриття виконавчого провадження та місця вчинення заходів примусового виконання, та не пов'язує таку заборону з місцем реєстрації чи розташування боржника (з урахуванням викладеного в постанові ВС від 10.05.2023 р. у справі № 904/1708/22). Указані висновки набувають ще більшого змісту з огляду на те, що у зв'язку з існуванням воєнного стану структурні одиниці ДВС, чия компетенція поширюється на території бойових дій, тимчасово змінюють своє місцезнаходження для можливості продовження виконання своїх зобов'язань.
Законодавство не містить заборони відкривати виконавче провадження та вчиняти виконавчі дії щодо юридичної особи, місцезнаходженням (реєстрацією) якої є територія територіальної громади, яка включена до Переліку поза межами такої територій. А тому в таких випадках іпотекодержатель не обмежений у можливості примусово виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо відкриття виконавчого провадження і вжиття заходів примусового виконання здійснюватимуть на територіях, що не належать до тимчасово окупованих або територій активних бойових дій.
З огляду на викладене, зміни в особливостях іпотечних спорів, викликані запровадженням воєнного стану, пов'язані з:
1) особами-боржниками (іпотекодавцями), на майно яких можна звернути стягнення;
2) можливістю встановлення всіх фактичних обставин справи, необхідних для вирішення іпотечного спору, зокрема існування самого його предмета, що може бути унеможливлено бойовими діями чи тимчасовою окупацією;
3) порядком, часом, місцем та можливістю примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ВИСНОВОК:
Таким чином, у період дії в Україні правового режиму воєнного стану змін зазнало законодавство, яке регулює всі стадії судового процесу в іпотечних спорах – починаючи з обчислення строку на звернення з позовом до суду і завершуючи виконанням судового рішення. Такі зміни закону значно вплинули на порядок вирішення судами іпотечних спорів, а поповнення цікавої практики правозастосування таких змін нам гарантовано забезпечить у найближчому майбутньому Верховний Суд.