Лікар «в законі». Притягнення лікарів до кримінальної відповідальності

В умовах небезпеки поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, особлива увага почала приділятися різним питанням у сфері охорони здоров’я, в тому числі діяльності медичних працівників, а також порядку та умовам надання медичної допомоги. Водночас не менш актуальне питання відповідальності медичних працівників за вчинені або допущені правопорушення під час здійснення своєї професійної діяльності.

Як відомо, основним законодавчим актом, в положеннях якого встановлюються правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, а також особливості правового статусу лікарів, є Основи законодавства України про охорону здоров’я (далі – «Основи»).

Відповідно до ст. 80 Основ, особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. У даній статті буде розглянуто особливості кримінальної відповідальності лікарів.

Загалом лікаря може бути притягнуто до відповідальності за злочини проти життя і здоров’я особи, прав особи, за злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини.

У 2019-2020 рр. у діяльності правоохоронних органів та відповідно у судах найбільше кримінальних справ проти медичних працівників (лікарів) розглядається за такими злочинами як:

• неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 Кримінального кодексу України (ККУ));
• ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ);
• неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ);
• порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (ст. 143 ККУ);
• порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням (ст. 325 ККУ).

Складність усіх кримінальних справ проти лікарів полягає у наявності значної кількості оціночних понять (зокрема, неможливості однозначного визначення, чи були дії лікаря належними чи неналежними, чи в повному обсязі або поверхнево медичний працівник виконав обов’язки, покладені на нього тощо), які підлягають встановленню шляхом проведення ряду слідчих дій.

Не менш цікавою є офіційна річна судова статистика щодо розгляду матеріалів кримінального провадження за 2019 р., яка розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України. Зокрема, основна тенденція розгляду кримінальних проваджень стосовно лікарів полягає у значній тривалості розгляду справ у суді. Так, у 2019 р. на розгляді в суді першої інстанції перебувало всього 133 кримінальні провадження (за злочини, передбачені в статтях 139, 140 та 143 ККУ), з яких 103 кримінальні провадження (які стосуються 144 медичних працівників (лікарів)) залишилися нерозглянутими на кінець 2019 р. Серед розглянутих 30 кримінальних проваджень постановлено вирок в 11 (з яких обвинувальних 9 та виправдувальних – 2), повернуто прокурору 3, закрито провадження у 14, направлено для визначення підсудності 2.

Варто зауважити, що, згідно з ч. 4 ст. 34 Основ, лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму. Водночас практична реалізація зазначеного положення матиме місце виключно за наявності відповідних доказів щодо відмови особи від медичних приписів (зокрема, письмової заяви особи тощо) або щодо порушення пацієнтом відповідного режиму, факт доведення та встановлення чого на практиці є досить складним.

Тому в зазначеній ситуації досить актуальними є останні зміни, які внесені до положень Основ та пов’язані з правовідносинами лікування особи, хворої на коронавірусну хворобу (COVID-19). Відповідно до нової ч. 4 ст. 44 Основ, в інтересах лікування особи, хворої на коронавірусну хворобу (COVID-19), підтверджену за результатами лабораторного тестування, згідно з протоколом надання медичної допомоги за умови отримання інформованої згоди на медичне втручання відповідно до цього Закону можуть також застосовуватися:

• незареєстровані лікарські засоби, що рекомендовані офіційним органом відповідних країн для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19) у відповідній країні;
• зареєстровані лікарські засоби за показаннями, не зазначеними в інструкції для медичного застосування, за умови наявності доведеної ефективності щодо лікування коронавірусної хвороби (COVID-19) та/або якщо такі лікарські засоби рекомендовані офіційним органом відповідних країн для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19) у відповідній країні.

Особлива увага у даній ситуації має приділятися належному оформленню порядку лікування та перебування особи, хворої на коронавірусну хворобу (COVID-19), оскільки під час медичного втручання до вказаної особи передбачається застосування досить нових лікарських засобів, дія яких ще немає перевірених часом результатів та відповідно може призвести до негативних наслідків для стану здоров’я або життя такої особи, що у свою чергу є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності відповідного лікаря.

Не менш важливою особливістю притягнення лікарів до кримінальної відповідальності, є те, що держава встановлює певні гарантії для лікарів, які пов’язані з професійною діяльністю лікарів.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Основ, медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. П. г ч. 1 ст. 78 Основ передбачається, що медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані, зокрема, зберігати лікарську таємницю.

Враховуючи зазначене, лікарі володіють широким спектром інформації, яка може носити компрометуючий характер як стосовно особи, якій надається медична допомога, так стосовно самого лікаря.

У зв’язку із цим, в положеннях п. 4 ч. 2 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України встановлюється те, що не можуть бути допитані як свідки медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю.

Виходячи з викладеного, органи досудового розслідування, які проводять слідчі (розшукові) дії, не можуть викликати лікаря для давання показань щодо відомостей, які становлять лікарську таємницю.

Таким чином, порядок притягнення лікарів до кримінальної відповідальності є тривалим у часі та передбачає значу кількість процесуальних особливостей, пов’язаних із професійною діяльністю лікаря.